У світі є певний відсоток людей, які знають про пересування попутними автомобілями. Це називається “автостоп”. Є люди, які не подорожують і займаються цим стихійно, за потребою. Також є мандрівники, що долають автостопом тисячі кілометрів, відвідуючи різні країни.
Окрім автомобілів, мені відомі випадки пересування попутними поїздами, кораблями і навіть авіатранспортом. Це відбувається не так, як у випадку з авто – вийшов на дорогу, підняв руку і поїхав. Потрібно домовлятися з відповідними людьми (машиністом, капітаном, пілотом тощо) і, за їхньою згодою, приєднуватися. Наземним шляхом можна пересуватися не лише попутним авто-, а ще й мототранспортом. Як під час автостопних подорожей мені зупинялись мотоцикли, я і розповім детальніше.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ЗАНЕДБАНА ВЕЛИЧ БЕРЕЗОВОЇ РУДКИ
Перший раз мене підвезли мотоциклом, кубатурою 110 см3, від м. Остер (Чернігівської обл.) до траси Київ-Чернігів (М 01) у 2015 році. Тоді, пригадую, зупинився молодий хлопець і підвіз 14 кілометрів. Йому потрібно було дістатися лише до одного із сусідніх сіл, а він заради мене поїхав далі, бажаючи допомогти. Як же приємно зустрічати таких людей, під час мандрів.
Другий мотостоп відбувся, коли я повертався з Оржиці (Полтавської обл.) до Пирятина 18 квітня 2016 року. Мотоцикліст зупинився мені поблизу Лубен і підвіз на невелику відстань (близько 7-10 км), до с. Вили.
Втретє мене підвезли мотоциклом теж на Полтавщині – між Гадячем і Лохвицею 16 травня 2016 року. Цей раз запам’ятався найбільше, адже я вперше був пасажиром спортивного мотоцикла – Suzuki GSX 600F Katana. Ми проїхали невелику відстань, але враження від поїздки залишились на все життя. Драйв та підвищення адреналіну супроводжували мене під час руху, а коли встав зі спортбайку, відчував колосальну приємність та щастя.
Наступні 5 пересувань попутними мотоциклами відбулися відносно за короткий період часу – у липні цього року. Тоді ми з друзями йшли цікавим маршрутом під назвою “Поліська туристична стежина”, загальною протяжністю близько 270 кілометрів. Починався він у смт. Заболоття (Ратнівського району, Волинської області), а кінцевою точкою стало м. Вараш (колишній Кузнецовськ), що на Рівненщині. Пересувалися переважно пішки, але іноді під’їжджали різним транспортом – рейсовими автобусами, попутними автомобілями, мотоциклами та навіть підводою.
У цій місцевості, на півночі Волинської та Рівненської областей, мотоцикли є в багатьох людей. Це зумовлено значною кількістю польових та лісових доріг, а також наявністю “кам’янки” – бруківки з великого неотесаного каміння. Один з місцевих жителів розповідав, що лише в селі Більська Воля (Вараського району, Рівненської області) більше сотні “залізних коней”. Це й не дивно, адже мотоцикл невибагливий у експлуатації, має невелику витрату палива і проїде там, де не зможе проїхати автомобіль.
На Поліссі я проїжджав мотостопом невеличкі відстані, по 10-15 км, але різноманіття доріг, якими рухався, вельми вразило. “Підстрибував” на виямках, їдучи лісовою ґрунтовкою та трясся, рухаючись “кам’янкою”. Пригадую, коли їхав з мотоциклістом між селами Ветли та Мукошин (Камінь-Каширського р-ну, Волинської області), у мене вітром здуло кепку. Ми розвернулися і забрали головний убір, але наступні рази я вже його не одягав. Натомість сонцезахисні окуляри дуже допомагали при їзді, захищаючи від вітру.
Ось так, подорожуючи попутним транспортом, можна їздити не лише автомобілями. Отримуючи позитивні емоції, не варто забувати і про безпеку. Зрозуміло, що шолом із собою брати не будеш, бо мотоциклами підвозять не кожен раз, але якщо таки “залізний кінь” вам зупинився, можна хоча би попросити водія не мчати та оминати ділянки доріг з інтенсивним рухом.
Поділись з друзями!
1