Книгу під такою назвою її авторки – Ліна й Лариса Яковенки – презентували 21 березня у актовій залі Лохвицького медичного коледжу. Книга містить низку розповідей про Лохвицю та її мешканців у минулих століттях. Історичні відомості подані в унікальному художньому стилі Ліни й Лариси, завдяки чому читач може ніби відчути себе в минулому, спілкуватися з героями розповідей, торкатися предметів, ходити старими вулицями…
Презентація проходила в стінах медичного коледжу недарма – це один із небагатьох збережених у чудовому стані історичних будинків Лохвиці, побудований як реальне училище й жіноча гімназія 1910 року.
Прийшло на презентацію всього кілька десятків глядачів, але це були саме ті, кому цікава історія, цікава творчість, хто й сам пише вірші чи виготовляє твори декоративно-вжиткові, грає музику, співає… Вік гостей – від середнього шкільного до глибоко пенсійного.
Відвідувачів зустрічала вже ціла виставка книжок Лариси й Ліни, випущених у попередні роки. Розповіді авторок були перемежовані виступами вокалісток та художніх колективів. Прозвучала й пісня на слова Ліни.
Про самих авторок та їхню творчість можна було б написати книгу.
Лариса Яковенко багато років поспіль була завідувачкою музею Архипа Тесленка в Харківцях (а заодно суміщала там усі посади). Про Архипа Юхимовича і його часи розповідала так образно й так точно, детально, що екскурсанти ніби в машині часу переміщувалися. У вільний час Лариса Володимирівна писала вірші та оповідання. Приміщення музею потребувало ремонту, фінансувати його було нікому, тому музей «законсервували», цінні експонати передали до Лохвицького краєзнавчого імені Сковороди. Там тепер працює і Лариса Яковенко. Музей став разом із медичним коледжем організатором презентації її нової книги.
Ліна Яковенко – філолог за фахом, поетка і прозаїк із юного віку, працювала журналісткою газети «Зоря», низка її статей опублікована у «Свіжому апельсині» та інших виданнях.
– Ми слухали сумну сповідь напівзруйнованої єврейської синагоги, обережно ступаючи стертими кам’яними східцями. Торкалися стін – залишків тютюнової фабрики, аби стати ближче до подій, які вирували тут у минулому столітті. Потрапляли в часові портали вузеньких провулочків, обабіч яких схиляли кучеряві крони вишні, абрикоси, хвасталася червоними коралами калина, – так занурює глядачів і майбутніх читачів у минувшину Лариса Яковенко.
– У книзі ми говоримо про Лохвицю як про близьку подругу, – продовжує Ліна. – Прагнемо, аби й для читачів вона стала такою. А для цього пропонуємо зануритися в «біографію» міста, починаючи з моменту його появи на карті (де Лохвиця 1618 року Гійомом Левассером де Бопланом позначена як містечко-фортеця) і завершуючи колоритними переказами сучасних лохвичан.
Книга складається із 5 розділів.
Перший – «Дика земля Лохвиці». В ньому, зокрема, розказано про становлення Лохвиці як міста-фортеці, про казну гетьмана Мазепи у Бодакві, про кріпаччину на Лохвиччині, виступи селян проти панів, революційну діяльність письменника Архипа Тесленка, про таємниці Манькової, містичного Кирикового саду в селі Западинці.
У другому розділі «Вулицями світської Лохвиці» прогуляємося при сяйві перших газових ліхтарів (встановлені в 1804 році), навідаємося у будівлі, овіяні історією: земську майстерню, ремісничу школу, Миколаївську церкву, готель, який нині називають «7-й магазин», повітовий суд (сучасний музей), реальне училище (сучасне медучилище), поспілкуємося з філософом Григорієм Сковородою, побуваємо на відкритті Народного театру, зазирнемо у фотосалон Радченка, Благовіщенський храм, Гостинний двір на Роменській, дізнаємося, як на Наймитському майдані пани вибирають робітників і як відбувається Новорічний бал у Будинку повітового дворянства…
Довідаємося про те, як останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський побудував у Лохвиці собор Пресвятої Богородиці, про чудотворну ікону, перед якою відступила холера…
Лохвиця – торгове місто, отож, поярмаркуємо, зокрема на Євстафіївському шарварку, пройдемося Кам’яними рядами, оглянемо асортимент «Універсального торгового дому Двейри Іткіної та Абрама Радилевського», не оминемо й величну будівлю із масонськими символами на перилах – Товариство сільських господарів Лохвиччини (сучасна бібліотека), де діяла ще й веганська харчевня, в якій зустрічалися для обговорення новин лохвичани.
А звідти – рукою подати до Спасо-Преображенського храму, на місці якого нині – закинутий кінотеатр. Напроти нього – лікарня Кочубея, далі – поліцейське управління, будинок пані Кошової, кам’яниця лікаря Андріяшева, гімназія благородних дівиць, тюрма Шпеєра, земська лікарня… Зайдемо і на вулицю Гоголя, де стоїть родинне гніздо Ісака Дунаєвського, занедбаний іудейський храм, тютюнова фабрика…
Третій – «Лохвичани розповідають». Зібрано відомості про життя панів у маєтках прилеглих до міста сіл, їхніх наймитів, про поневіряння земляків у роки Голодомору (1932–1933), Другої світової війни (1941–1945), відверті бесіди із сучасниками – шанованими мешканцями краю. Також можна познайомитися з гастрономічними рецептами, перевіреними часом та лохвичанами, колоритними традиціями, обрядами та прикметами, заглянути на досвітки із жартами й витівками наших пращурів…
Четвертий – «Магія по-лохвицьки». Звідси можна довідатися, чому жінкам треба присідати над гарбузами, що радить христанівська шептуха, як русалки залоскотали бербеницького парубка, про лохвицьких відьом, про цілющі трави нашого краю…
Не один рік авторки накопичували матеріал для книги, працювали з ним. Вони щиро вдячні всім, хто раніше досліджував Лохвицю і Лохвицький край, написав про нього книги. А також місцевим краєзнавцям і старожилам, які поділилися інформацією.
Перший наклад книги – менше 100 примірників – майже весь роздарований і розпроданий. Видання у твердій палітурці, містить 520 сторінок і блок ілюстрацій, тому друк одного примірника обійшовся більш ніж у 500 грн. Продавали авторки книги, до речі, дешевше за собівартість – по 500 грн. За потреби й за можливості можна буде друкувати додаткові наклади (нині прийнято друкувати книжки порціями).
Видання книги стало можливим завдяки спонсорам – місцевим підприємцям, керівникам підприємств, вихідцям із Лохвиці, які живуть у різних містах України та різних країнах.
1