У нашому інтерв’ю із Вікторією ЖИТНЬОЮ ви дізнаєтеся про її шлях із Харкова у Лохвицю, яку вона знає вже 15 років, а також про особливості професії подолога, що тільки набирає обертів в Україні.

–  Вікторіє, розкажіть про своє знайомство з Лохвицею.

– Лохвицю я знаю вже 15 років – з того часу, як вийшла заміж.

Тобто, Ваш чоловік – лохвичанин?

– Так. Одружився на харків’янці (усміхається). Працює водієм-евакуатором. Ми з ним виховуємо трьох донечок: старшій – 14, середній – 8 і наймолодшій – 2 роки.

Ще не зустрічала людей із професією – подолог.

– Спочатку я працювала майстром манікюру-педикюру, можна сказати – зі шкільної парти. Потім одружилася, пішла в декретну відпустку. Одного разу усвідомила, що пора вносити зміни у своє життя, і здобула медичну освіту.

В Харкові працювала у сфері подології. А далі – війна. Перші два тижні ми знаходилися у рідному місті. Коли окупанти почали обстрілювати, бомбардувати  авіацією так, що й до нашого будинку стали долітати снаряди, тоді  прийняли колективне родинне рішення вирушати разом із моїми батьками та знайомими у Лохвицю до батьків чоловіка.

Дорога видалася, дякувати Богу, без перешкод. Ми їхали у колоні із шести машин, на блокпостах стояли українські захисники. Рашисти на той момент ще тільки діставалися кордонів Харкова. Нам пощастило.

Яке Ваше улюблене місце відпочинку у Харкові?

– Взагалі, Харків – надзвичайно красиве місто! За 15–20 років мегаполіс набув зовсім іншого вигляду – чистий, доглянутий, розбудований. Навіть красивіший ніж Київ, на мій погляд.

Улюблених місць – безліч. Найчастіше ми з дітьми гуляли в екопарку, зоопарку та парку імені Горького, де не обходилися без нашої уваги атракціони, гойдалки, каруселі (усміхається). Малі на роверах, самокатах гасали, а ми просто розслаблялися на лоні природи, давали відпочинок душі.

Знаєте, в гостях – добре, а вдома – найкраще. Звичайно, Лохвиця – тихе, спокійне містечко, з розміреним темпом життя, ми ж звикли до іншого.

Чого, на Ваш погляд, в першу чергу не вистачає провінційним містам?      

– Навіть не знаю. Розвиватися, навчатися можна всюди. А я – настільки заядлий трудоголік, що на заклади відпочинку чи дозвілля і в Харкові не мала часу.

Що кажуть Ваші друзі, знайомі, які залишилися в Харкові? Чи можливо зараз туди повертатися?

– Наш будинок поки що стоїть, але ми жили за 3–4 кілометри від окружної траси, де вже російська границя, то ж мешкати там досить небезпечно.

Вікторіє, за схвальними відгуками у Facebook можна судити, що роботу у нашому містечку Ви знайшли одразу?

– У пошуках допомагала свекруха, також я розміщувала оголошення в соцмережі. І поступово вийшла на ще невеличку клієнтську базу. Враховуючи, що тільки місяць, як про мене дізналися, результат – непоганий.

Розкажіть про особливості подології.

– Це розділ медицини, який займається лікуванням захворювань стоп. Ця галузь тісно пов’язана із хірургією, ортопедією, дерматологією і мікологією. В Україні ця професія ще не визнана на офіційному рівні, оскільки вона ще дуже молода – близько 18 років, але Асоціація подологів уже створена і розвивається. На меті – затвердження офіційно цієї спеціальності, створення дворічної стаціонарної школи з відповідними державними іспитами, яка діятиме на базі медичних вишів або училищ. Наприклад, зараз подологи самостійно здобувають необхідні знання.

З чим найчастіше до Вас звертаються клієнти?

– В основному, боремося із грибковими інфекціями, мозолями, із врослими нігтями. Зокрема появу грибка спричиняє низький імунітет, на який впливає те, чим ми дихаємо, що їмо і як живемо. Навіть питна вода не завжди відповідає санітарним нормам.

Також надаю послуги по догляду за діабетичною стопою та роблю гігієнічний манікюр.

Робочі моменти
Поділись з друзями!
error2
fb-share-icon

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.