У Лохвиці вулична абонентська скринька впала на листоношу саме в той момент, коли вона розкладала по чарунках листи, газети й журнали. Жінка постраждала мало й радіє, що на її місці не опинилася дитина.


Володимир Єна і Ніна Гусак (яка брала участь у порятунку Ніни Заславець), жителі вулиці Шкільної в Лохвиці показують, як потріскався бетон стовпчика.

Лежачою «газетницею» продовжують користуватися й досі, сусідня дивом тримається на такому ж аварійному стовпчику з розкришеного вже бетону. Майже всі такі «газетниці» у Лохвиці знаходяться в аварійному стані. Та «Укрпошта» скористалася законним правом не піклуватися про скриньки й більше нікому до них немає діла.

Володимир Єна і Ніна Гусак (яка брала участь у порятунку Ніни Заславець), жителі вулиці Шкільної в Лохвиці показують, як потріскався бетон стовпчика.

          Згідно з Законом про поштовий зв’язок, «Укрпошта» вже більше десятка років не обслуговує скриньок. Цей обов’язок покладений на самих абонентів, їхнє право – почепити індивідуальну скриньку біля хвіртки. А обов’язок листонош – розносити кореспонденцію в кожен двір. Утім, листоноші навіть у наш час, коли Інтернет і телебачення для більшості людей замінили друковані видання, фізично не встигнуть обійти кожен двір у приватному секторі. Індивідуальна забудова переважає в Лохвиці. А у багатоквартирних будинках про скриньки в під’їздах зобов’язаний дбати власник.

«Газетниці» по Сенчанській

          Отож, до журналістів лохвичани майже щороку звертаються зі скаргами на те, що скриньки в аварійному стані. Та зарадити їм нічим. Бо фактично вуличні «газетниці» нічийні.

          Цього разу звернулися мешканці вулиці Шкільної.

– Коли листоноша розкладала газети, скринька впала на неї, – показує на стовпчик, на якому трималася конструкція, пенсіонер Володимир Єна. – Двоє жінок допомогли їй вибратися. Я телефонував до керівниці поштового відділення, та сказала, що скринька пошті не належить. Люди продовжують користуватися, бо інших варіантів немає. Від дашків над скриньками залишилися тільки фрагменти. Тому навіть у тій, що стоїть, папір намокає й розкисає. Ми накривали дах шифером, та він кудись подівся.

Якось уночі ми з сусідами чули звідси підозрілі звуки. Хтось намагався поцупити скриньку. Тут більше тонни металобрухту. Але арматура міцна, всю конструкцію голіруч не відірвеш. А підключити «болгарку» немає до чого. Тому поки що ми з хоч якоюсь скринькою. Будемо пильнувати.

Скриньку не втримав залізобетонний стовпчик. При землі, де він, імовірно, багато разів замерзав мокрим, бетон розкришився, оголивши іржаву арматуру. Арматура стовпчика під сусідньою скринькою на поверхні, в середині бетон порепаний. Може впасти також.

«Газетниці» по Шкільній

– Можна почепити кожному свою скриньку на паркан, – міркує Володимир Іванович. – Та сучасні паркани з тоненького металопрофілю не достатньо міцні, щоб до них щось чіпляти. Бажано, щоб скринька була із внутрішнього боку. А паркани високі, листоноша не дотягнеться. Виходить, потрібен доступ у двір.

Листоноша в короткі осінні й зимові дні фізично не встигне кожному в двір занести відправлення. Ще й після переходу на зимовий час! Уявіть, на скільки більше листоноші працюватимуть, якщо обходитимуть кожен двір навіть у наш час, коли передплачують небагато видань і паперові листи надсилають одиниці! Тож такі колективні скриньки – не пережиток, а потрібні речі.

Поки ми гомоніли, почало темніти. Приїхала на велосипеді листоноша Ніна Заславець і підтвердила слова Володимира Івановича.

– Ну трошки бабахнуло! – жартує Ніна Заславець. – Отак ударило дашком по плечу, по носу, по губі й потім привалило так, що не могла відштовхнути. Стояла й не могла скинути з себе. Спасибі, поруч жінки були, витягли мене. Добре, що не на дитину отак упало. Скриньки не належать пошті, давно вже немає в штаті людини, яка ремонтувала ці ящики. Це власність громади, люди можуть самі зібратися й відремонтувати. Кажуть, скриньки пропонували передати на баланс комунального підприємства. Комунальники можуть тільки приїхати й забрати аварійну скриньку, щоб нікого не травмувала. І з кінцями. Ще жодну не повернули.

Знаю, що треба розносити листи й газети в кожен дім. Та взимку засвітло не встигну. Люди так звикли, їм так зручніше.

У комунальному підприємстві «Лохвиця» не пам’ятають, щоб від когось надходила пропозиція взяти скриньки на баланс.

Щоб підтримувати скриньки в робочому стані за власним бажанням, пошта не має ресурсів. Фінансують поштові відділення в регіонах скромно. Це тільки в генерального директора «Укрпошти» Ігоря Смілянського зарплата сягає 836 000 грн. А у простих листонош, які в сільській місцевості не навантажені здебільшого на ставку, – немає й «міні малки». Втім, директор якось заявив, що листоноші заробляють по 1000$ на місяць. Бо отримують надбавки за якість, відсотки з продажу товарів, які возять за собою в коробках на багажниках велосипедів, чайові за доставку пенсій… Певно, прочитавши слова гендиректора, наші листоноші скажуть: «Його слова та до Бога». Побачивши справжню зарплату листонош і обшарпані поштові відділення, кожен зрозуміє, що пошті не до виконання не своїх обов’язків.

Варіант – щоб міськрада за власною ініціативою взялася за обслуговування скриньок, тобто поклала цей обов’язок на комунальників (у Лохвиці 2 комунальних підприємства). Але це можливо тільки на добровільних умовах, після численних звернень громадян. Адже в такому разі знадобиться додаткове фінансування, введення додаткової посади у штат.

Ми спробували шукати шляхи вирішення проблеми (а в аварійному стані такі скриньки практично на кожній вулиці Лохвиці, як і в багатьох інших містах і селах) із територіальним менеджером «Укрпошти» Валерієм Ритченком.

«Газетниці» по Шкільній

          – Раніше скриньки постійно хтось калічив, псував, доводилося їх ремонтувати, – згадує Валерій Станіславович. – Їх давно списали. Тепер ми не несемо за них ніякої відповідальності. Якщо люди бажають – хай підтримують, ремонтують або будують нові. Якщо ні – хай встановлюють у зручних для листонош місцях індивідуальні. Листоноші зобов’язані вкидати листи до них. Нині потік кореспонденції зменшився, тож це реально. У більшості сіл у кожного своя скринька. Так було і в містах до встановлення колективних вуличних скриньок.

Індивідуальні скриньки продаються в магазинах господарчих та будівельних товарів. У інтернет-магазинах мінімальна ціна – 78 грн.

Колективні скриньки для під’їздів коштують від 120 грн за одну секцію. А от міцні й витривалі вуличні колективні скриньки виготовляють хіба що за індивідуальним замовленням.

Скриньку можна виготовити й самому. Народні умільці примудряються змайструвати скриньки з будь яких матеріалів – від великої пластикової пляшки до шматка труби. А саморобна металева чи дерев’яна скринька може стати окрасою фасаду.

Автор: Сергій Ніконов

Читайте також:

ЧОРНОБИЛЬЦІ НЕ ВИКОРИСТАЛИ ВИДІЛЕНІ ЇМ КОШТИ

65 ДІТЕЙ ПІЛЬГОВИКІВ ОТРИМАЛИ ПОЇЗДКУ ДО ПОЛТАВИ

Поділись з друзями!
error2
fb-share-icon

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.