Революціонер Степан Луценко 1922-го ініціював установлення в Лохвиці пам’ятника Григорію Сковороді. Пам’ятник філософу й зараз є однією з візитних карток міста, а от пам’ятник Луценку, який до 2016 року знаходився в перейменованому на його честь селі Луценки, вцілів лише завдяки турботі небайдужого вихідця з цього села.
Степан Луценко (1897–1928) прожив коротке, але сповнене подій та пригод життя. Побував на фронтах Першої світової, у 1918–19-го командував Свиридівським партизанським загоном, який боровся за встановлення радянської влади. Кар’єра молодого більшовика розвивалася стрімко: голова волосного ревкому, голова Роменської міськради, Роменського і Полтавського окрвиконкомів, заступник наркома землеробства УРСР.
На честь Луценка назвали в радянський час його рідне село Жабки, пізніше встановили бетонний пам’ятник. Коли прийшов час декомунізації, місцеві мешканці були проти повернення історичної назви. Не хотіли бути жабчанами. Тим паче, Степан Кузьмич не міг брати участь у сталінських репресіях чи створенні голодомору, бо помер раніше. Пам’ятник зносити не хотіли теж, тим паче його за кілька років відреставрували, до того багато років поспіль стояв обдертим.
Однак проти закону не попреш. Тим паче, під пильним контролем очолюваного В’ятровичем УІНП. І село 2016-го таки перейменували, пам’ятник знесли. Але небайдужий уродженець Луценок Олександр Цись (він – відомий підприємець, генеральний директор підприємства «Дзета») забрав бетонну скульптуру, яка не мала цінності. А пізніше встановив її на подвір’ї свого підприємства по вул. Бурмистенка в Лохвиці.
– Пам’ятник не боїться погоди, тільки фарба облущується, – коментує Олександр Іванович. – Я пропонував віддати мені й бетонний пам’ятник Кірову в Луці, який просто розвалили. Прийняв би і якогось Леніна. За двором підприємства є невеликий парк. Хай би там і стояли пам’ятники тоталітаризму та ідеям комунізму. Жаль, ніхто не пішов назустріч. Я ніяк не підтримую поклоніння радянським вождям, але за збереження пам’яті, проти того, щоб скульптури розбивати і знищувати. Буваю в Європі й бачу, як там бережуть пам’ятки історії. Ці люди залишили слід, яким би він не був. Величезна кількість людей, пам’ятники яким стоять і досі, залишили в тому числі й кривавий слід. Тож скульптурам радянських діячів знайшлося б місце в парку на правах музейних експонатів. Щоб нащадки мали привід дізнатися, в яку епоху жили їхні предки. Тож тепер Степан Луценко «дивиться» на колишнє підприємство «Сількомунгосп» і нікому не заважає. У дворі є охоронець, ще й камери.
Згаданий вище пам’ятник Кірову в селі Лука (там був колгосп ім. Кірова) – остання у колишньому Лохвицькому районі скульптура вождя. Її розвалили тільки 2019-го, а в розпал декомунізації забули – облуплений Кіров потонув у зелені парку за сільським клубом.
Пісня інших пам’ятників на Лохвиччині відлунала ще раніше. Замість погруддя Куйбишева в сусідній Білогорілці на постаменті – козак Сулан. Заводських бетонних ленінів потрощили, а лохвицького, знятого першим 23 лютого 2014 року, коли всю Україну охопили акції протесту на підтримку Майдану, здали на металобрухт. Тодішній міський голова В’ячеслав Демчук обіцяв здавати його під прицілом камер, але позбувся по-тихому. В казну міста отримав за бронзову скульптуру 96 200 грн, тоді як друзі одного з депутатів міськради офіційно пропонували 200 000 грн.
Хоча Луценка і знесли з постаменту, Григорій Сковорода роботи Івана Кавалерідзе й нині прикрашає Лохвицю. 1922-го ініціював установлення пам’ятника саме Степан Луценко.
Залишається лише додати, що прізвище заступника наркома не зникло з карти Лохвиці. Лише ім’я. 2016-го вулиці Степана Луценка дали ім’я поета Дмитра Луценка.
Поділись з друзями!
1