“Щодня надихаю і надихаюсь, вчу і вчуся, мрії перетворюю в дію”, – художниця Діана Дрига.

  • Вітаю, Діано! Ваші роботи вразили в Пирятині на заході “У моди немає часу”. Пропоную познайомитися ближче.

Народилася я в невеличкому селищі міського типу Оржиці. Ще змалечку, років з чотирьох,  любила малювати кольоровими олівцями на цупкому картоні. Найяскравішим спогадом того часу був епізод ,коли серед сніжно- білої зими я маленька несла згорнутий клапоть велетенського аркуша, на якому різнобарвно мерехтіли фантастичні квіти, дуже схожі на ті, які вирощувала бабуся. Саме цей момент і став початковою точкою. Того лютого ,але сонячного дня в крихітній душі загоралася вуглинка потягу до малювання

Діано, ким хотіли стати в дитинстві?

– У дитинстві мріяла стати вчителькою. Весь вільний час проводила з друзями-однолітками, шкрябаючи крейдою по старій жерстині: вчили літери, множили, щось малювали. Я була серед них старшою, то ж після школи закидала портфелі і бігла навчати інших. Це один із яскравих спогадів дитинства. Ніким іншим я себе чомусь не уявляла.

– Проте потяг до творчості переміг. Мабуть, у родині хтось малював?

– Моя бабуся, хоча й не була художницею, але любила кольорове: хвіртки, рами вікон, паркани – все було наче в казці – барвисте і неповторне. Тато займався художньою різьбою по дереву і щось вигадати авторське йому не ставало проблемою. Від нього я, мабуть, і перейняла той запал у творчості.

– Кому першому Ви показали свої малюнки?

– Я вже не пам’ятаю, хто міг бачити мої перші малюнки, адже малювала я постійно і скрізь, мабуть, як і кожна дитина, яка, вивчаючи світ, намагається його відтворити. Пам’ятаю, що тато, помітивши моє захоплення, змайстрував столика з шухлядкою, у якій я зберігала альбом та кольорові олівці «самоцвіти». Та шухлядка була для мене скарбничкою вражень. Я ще досі пам’ятаю, як вона пахла деревом від тих олівців. Малювала в дитячому садочку та з дідусем, сидячи у нього на колінах. Мені було тоді 4 роки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЗАНЕДБАНА ВЕЛИЧ БЕРЕЗОВОЇ РУДКИ

–  Коли у Вашому житті з’явилася кераміка?

– Кераміка в моєму житті з’явилась доволі несподівано. Майже рік тому. До того я займалась переважно олійним живописом. Колись я навіть подумати не могла, що якось почну ліпити з глини, цікавитися цим напрямком. Адже освіти спеціальної я не маю, знайомих керамістів, гончарів теж. І, взагалі, у моїй місцевості ніхто не займається цим ремеслом. Та життя непередбачуване. Як виявилось, просто бажання ліпити «щось» замало. Окрім належного обладнання та приміщення, потрібно володіти хоча б злегка знаннями хімії, фізики матеріалознавства. Для мене все це – вища матерія. Образне мислення і точні науки трохи на різних щаблях. Але кераміка не можлива без них обох. Великим поштовхом у розвитку захоплення стала муфельна піч, яку змайстрував власноруч чоловік. Коли я почала знайомитися з процесом, етапами, секретами, і в мене з’являлося відчуття, що це навіть не океан, що десь має берег. Художня кераміка – це безкінечний всесвіт…який можна вивчати не одне життя. Це дивовижний стан, коли думки можна виразити через матеріал, форму, колір. Це часом, навіть, нагадує лабіринт, в якому ти шукаєш вихід, спосіб чи рішення проблеми. Часом буває складно, але тим самим і цікавіше.

– Коли й чому глина стала «дикою»?

– Знайомий якось сказав «Пора вже подумати над логотипом, знаком, символом, який би ти залишала на своїх виробах». Мені чомусь подобаються птахи, особливо стилізовані, у вишивці наприклад. Вони в мені викликають відчуття затишку, свободи, вільного польоту. Але яким саме цей символ має бути, я так і не змогла уявити і тривалий час була просто без нього. Відчувала, що буде вдаліший варіант, у який я вкладу зміст, свої відчуття і це буде якось навіть характеризувати мою сутність. Так і з’явилась «Дика Глина». Кілька ескізів з літерами, компоновкою, стилем, асоціаціями. Гра зі шрифтами та змістом для мене виявилася дуже цікавою. Логотип я створила виключно з літер, перша з яких є початковою мого ім’я та прізвища. Чому саме «дика», бо створюю руками, без допомоги гончарного кола, таким чином форми і фактури виходять природніми, неповторними, дикими. У кожного виробу є свій характер, настрій, силует. Я відчуваю, що мені таке дике ближче, аніж симетричне, відцентроване, схоже на масове, і від того холодне. А ще відчуття, які присутні в процесі ліплення, коли торкаєшся матеріалу – це ніби з’єднуєшся з землею своїм корінням.

  • Хто Ви за спеціальністю? Чи працюєте за спеціальністю?

     

  • Маю дві спеціальності: промисловий дизайн та викладач образотворчого мистецтва. І можу сказати з досвіду, що одна іншу чудово доповнює! Наразі вже 13-й рік працюю викладачем класу образотворчого мистецтва Оржицької мистецької школи ім. Діани Петриненко. То ж мрія дитинства стати «вчителькою» збулася сповна. Маю роботу, яка приносить абсолютне задоволення і дарує натхнення. Люблю своїх дітей, дорожу кожним з ним і сприймаю, як творчу особистість. Сприяю розвитку того, що в них закладено, намагаюся розвинути, відкрити.
  • Діано, а чи пам’ятаєте свою першу картину олійними фарбами?

     

  • Створила її ще у 2006 році, будучи студенткою третього курсу інституту. То була «Черкаська осінь» – замальовка місцевого парку. Перші олійні фарби купив тато, це було лише кілька тюбиків. Підрамники теж виготовив тато власноруч, а бабуся наділила домотканним полотном. Так все і почалося. Вперше працюючи новим матеріалом, у мене були присутні невпевненість і страх. Малювала дуже рідко, боячись зіпсувати фарби та полотно. Зробила кілька копій невеликого формату. З натури малювала дуже рідко – звикала «бачити» поступово. За період з 2006 по 2016 рік було створено близько 30-ти картин. Улюбленим моїм жанром був і залишається пейзаж.
  • Чи часто виставляєте роботи?


     

  • Моя перша персональна виставка відбулася в грудні 2017 року в Оржицькому районному краєзнавчому музеї під назвою «Картинки з життя». Вона містила в собі понад 30 робіт, створених за останні пів року. У манері реалістичного живопису змальовані цілком повсякденні сюжети: місцеві пейзажі, будинки сусідів, побутові сцени, портрети рідних та знайомих, а також портрет на той час ще чотирирічного сина Антона. Найулюбленішою моєю тематикою є сільське тихе життя. Твори написані в основному у «низькій тональності», з переважанням темних приглушених кольорів.

Назву кожної персональної виставки я продумувала дуже ретельно. В ній я закладала зміст і настрій робіт, які мали експонуватися. До слова, друга виставка, що відбувалася у 2018 році у м. Полтава, мала назву «Дотик кольором». Мабуть не потрібно багато пояснювати, чому саме так вона звучить – бо мені просто хотілося кольором доторкнутися душі кожного, хто це споглядатиме. Далі ланцюжок персональних продовжився у м. Гадячі (2018), Миргороді («Щастя у простих речах», 2018), знову в Полтаві («Живописні мозаїки», 2019). І остання пройшла в Лубнах «Живописеramicaплікація» (2021). Вона була різнобічно-змістовною, тому що на виставці було представлено одразу кілька абсолютно різних за технікою виконання напрямків. Для мене процес створення цих робіт був своєрідним вибухом емоцій. Це йшло суцільним потоком десь аж із самих надр душі: вранці я робила ескізи та етюди, по обіді ліпила з глини, а звечора і до ночі створювала величезні аплікації, які ледве поміщалися у великій кімнаті. Основним персонажами аплікативних композицій був «Зимовий янгол» – це образ, який поселяється на зиму у моєму вікні. І коли вечірнє сонце проходить крізь витнуті паперові крила того янгола, складається враження, що він починає літати по кімнаті слідом за сонцем.

То ж персональні виставки для мене – це як свято, коли хочеться поділитися з оточуючими своїми емоціями, настроєм, ідеями, спостереженнями. І щоразу, вивчаючи світ, ти глибше пізнаєш себе!

Найбільшим натхненником для мне є природа. Я постійно намагаюся бути якомога ближчою до неї: ходити в ліс, до болота, збирати плоди, листя чи гілки, спостерігати зміни. В природі ніщо не повторюється. Люблю листопадове сонце, яке тільки встає із-за лісу, шелест кукурудзяного листя, запах очерету за своїми вербами, іній на чагарниках, сливи в траві чи зелені яблука, серпневий жар в повітрі, білу та рожеву герань у старій потрісканій лудці вікна, барвисту одежину моєї сусідки баби Люськи… Подив і захоплення викликає кожна мить. Вивчаючи на дотик все навколо, можна відтворювати фактури в матеріалі. На мою думку, природа і мистецтво – поняття нероздільні.

  • Чи продаються Ваші роботи?

     

  • Для мене творчість і продаж робіт – поняття, що розташовані на різних полюсах. Щоправда, життя нині таке, що на першому місці питання «як заробити?». Але я більше творець, ніж реалізатор. Є роботи, які я категорично відмовляюся продавати, якщо вони несуть для мене певну цінність чи щось значать. Є момент, коли я хочу подарувати – мені це легше, ніж взяти гроші.
Bonprix UA

–  Чи може, на Вашу думку, митець в Україні жити зі своєї творчості?

– Це питання дуже різнобічне, а відповідь не є однозначною. Навіть, філософське питання. Є творці, а є – дилетанти. І ті, і інші можуть непогано заробляти. Варто лише зрозуміти – що саме більше приносить їм задоволення. А є генії, які живуть в злиднях, і є нездари, що мають талант продати. Цей світ влаштований цікаво!

  • Хто є Вашим кумиром/орієнтиром в творчості та житті?

     

  • Особистості, які на мене справили певне враження й саме це і ставало в певний час відправною точкою у моїх вподобаннях. Це не означає, що я малюю, як вони, чи переймаю їхній стиль. Я вчуся в них сміливості тримати олівець, дивитися по-іншому на ті чи інші речі. Захоплююся їхньою харизмою, стійкістю, почуттям гумору, відчуттям навколишнього, тим, як вони пропускають це через себе. Когось одного мені назвати складно. У кожній епосі був хтось особливий, що змінив світ. Пікассо, Матіс, Яблонська, Приймаченко, Ван Гог, Карло Звіринський – це ті, що більш відомі, а ще окрім них існує не одна сотня, про яких ви вперше б почули. Хтось володіє лінією, хтось кольором чи формою. У них є чому навчитися. І не лише в творчому плані, а і в житті. Хоча б просто бути сильним.
  • Які роботи вдалися Вам найкраще? Чому?
  • Я вважаю, вдалися ті роботи, які після створення хочеться десь поставити у себе в кімнаті, які наповнюють тебе енергією, дарують щось позитивне, нагадують про щось світле. Коли ти дивишся на етюд, а в тебе споглядання перетікає в дію і ти вже чуєш, як між верб шелестить очерет, чи сонце ось-ось проб’ється через стіну лісу. Це ті роботи, на яких мить оживає, вони дихають. Це відчувається під час споглядання. А невдалі хочеться переписати відразу поверх і їх зовсім не шкода. Я не можу зараз виокремити якусь одну вдалу: на тій сонце проходить крізь воду з квітами гарно, в тій колір дерев чудовий, в іншій відчувається морозець, а в якійсь бузок вдалий настільки, що відчуваєш аромат. Для мене робота є вдалою, у якій мені вдалося мить спинити на льоту!
  • Розкажіть про творчі плани? Які нові техніки будете опановувати?
  • Мудрі люди кажуть: «Хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани». Моїм найбільшим планом є жити і відчувати – це є основою для будь-якого виду творчості. Вивчати світ щодня – це найцікавіше з усіх занять, яке потім генерується в щось непередбачуване. Я себе завжди налаштовую на те, що все під силу, якщо мати бажання, і з таким настроєм я не боюся експериментів. У мене виникає відчуття, коли кажуть «як риба у воді». Я поєдную техніки, вивчаю нові (а їх ще цілком достатньо). Щодня надихаю і надихаюсь, вчу і вчуся, мрії перетворюю в дію. Ми здатні на більше – просто не всі про це знають…

 

Поділись з друзями!
error0
fb-share-icon

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.