МІСЦЯ СИЛИ «УКРАЇНСЬКОЇ ШВЕЙЦАРІЇ»

Advertisement

Кожен із нас котить доленосним шляхом своє Колесо Життя. У моменти, коли ми відчуваємо, що заносить кудись не туди – астропсихологи рекомендують навідатися в місця сили, аби поповнити енергетичні запаси або, як ще кажуть, почистити чи залатати ауру. Такі чудодійні локуси є в кожному населеному пункті. Наразі поговоримо про Лубни, Лубенщину та їхні джерела ментальної сили із науковим співробітником Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького Тетяною САФРОНОВОЮ.

Advertisement
Тетяна САФРОНОВА

– Таню, скільки місць сили налічується в древніх Лубнах і що притаманно для них? Наприклад, десь можна попросити енергію здоров’я, а десь – натхнення для творчості і т. д.

– Якщо запитаєте пересічного лубенця про історію міста, то Ви обов’язково почуєте про давньоруську фортецю Лубно, побудовану для захисту Києва від ворогів ще  у Х столітті, про провали та підземні ходи, у яких могутній князь Ярема Вишневецький залишив свої незліченні скарби, про красуню Анну Керн, яка надихнула поета Пушкіна на найромантичніший вірш «Я пам’ятаю мить чудову», а на запитання – що ж обов’язково потрібно відвідати у Лубнах – вас неодмінно відправлять на Лису гору. І це не тому, що ми, лубенці, бажаємо Вам чогось поганого – навпаки, ми хочемо, щоб на пагорбі, який височіє над Сулою, Ви подивилися вдалечінь, захопилися красою оточуючого світу, зазирнули вглиб своєї душі і віднайшли там щось таке ж прекрасне!

ЄПАРХІАЛКА ПІД ЧАС НІЧНОЇ ЕКСКУРСІЇ

– Найвищі гори чи пагорби обиралися пращурами-язичниками як сакральні місця, де, на їхню думку, зосереджувався потужний зв’язок із могутніми богами та душами тих, хто відійшов у засвіти. Саме тут, «вгорі», предки зводили храми, капища, в яких молилися, поклонялися ідолам, творили на їхню честь жертви, а волхви вели таємні розмови з потойбіччям і віщували на майбутнє.

Навесні «лисі» гірки перетворюються на «красні», бо з них найперших сходить сніг – вони найближче до сонця. Дослідники зауважують, що червоний колір символізував кров та очисну силу вогню й сонячної енергії.

Ганна Супруненко та Гнат Стеллецький

– Засновник Лубенського краєзнавчого музею Гнат Стеллецький також вважав Лису гору особливою. До речі, Гната привело в Лубни кохання. Він здобув освіту в  Київській духовній семінарії, місцем служби обрав далеку Палестину, адже з дитинства цікавився печерами, колодязями, знав про багаточисельні підземні таємниці Близького Сходу і мріяв їх дослідити. На пароплаві Гнат познайомився з  лубенкою Ганною Супруненко, випускницею Лубенської жіночої гімназії, яка закінчила історичне відділення Одеських жіночих курсів та прямувала в Латакію, де мала викладати російську мову.

У 1909 році закохані обвінчалися у Києві та поїхали до Москви, де навчалися у Московському археологічному інституті. Гостюючи в Лубнах, Гнату Яковичу розповіли перекази про місцеві скарби князя Яреми Вишневецького. Він обстежував провали, які час від часу з’являлися в різних частинах міста, організував розкопки підземних галерей, які згодом описав у праці «Підземна Україна».

Він збирав експонати для свого дітища – Українського народного музею, відкритого ним 1 серпня 1918-го: картини, книги, посуд, половецькі баби (візитівки музею). У науковому товаристві, створеному при музеї, читали лекції вчені з Києва та Петрограда. Стеллецький організовував екскурсії до Замкової та Лисої гір, до  Мгарського монастиря.

Але Стеллецький пішов за мрією – знайти бібліотеку Івана Грозного. У 1923 році він назавжди поїхав з Лубен до Москви зі своєю помічницею Марією Ісаєвич, яка стала його другою дружиною. 

І от що цікаво. На початку Другої Світової війни Гнат написав у заповіті: «…Похоронить меня я завещаю без кремации, на родной Украине, на Лысой горе под г. Лубнами, в разрытой скифской могиле и водрузить каменную бабу с надписью: «Спелеолог Стеллецкий 1878 – 194…». Він помер у 1949 році. Заповіту не виконали – його могила знаходиться на Ваганьківському кладовищі у Москві, але душа, напевно, у Лубнах,  у музеї, який носить його ім’я.   

Лиса гора – справжнє місце сили – сили Матері-Природи! Але в Лубнах є ще одна сакральна гора – Замкова. Неспроста князі Вишневецькі  наприкінці 16 –  на початку 17 століття обрали її для свого палацу, який побудували італійські архітектори.

Вишневецькі завели в місті європейські порядки: тут процвітали торгівля та ремесла. Лубенські дороги були викладені дубовими колодами, а на вулицях можна було зустріти  монахів православного Мгарського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря та монахів-католиків. Ченці насаджували поля з лікарськими рослинами, які під час Національно-визвольної війни 1648 року, після розгрому княжого замку і католицького монастиря повстанцями Максима Кривоноса, успадкували монахи Мгарського монастиря. Вони також вирощували лікарські рослини та готували з них ліки, які роздавали прихожанам. За переказами, ліки були настільки ефективними, що повертаючись після Полтавської битви цими шляхами, Петро І звелів заснувати на цьому місці першу польову аптеку.

І оскільки в історії усе має свої причини та наслідки, ми досі продовжуємо вирощувати лікарські рослини, як це робили колись монахи-бернардини, і віримо, що колись в одному з міських підземель знайдемо скарб, який заховав князь Ярема, та згадуємо часи, коли Лубни були столицею його Вишневеччини.

Замкова гора – місце сили, сили особистості!

СКИТ БІЛЯ МГАРСЬКОГО МОНАСТИРЯ

Поряд з Лубнами вже 400 років діє вищезгаданий Мгарський Спасо-Преображенський монастир. Якщо Ви відвідаєте його – обов’язково зайдіть у монастирський скит. Біля входу Вас зустріне  величезний дуб, шкода, що його побілили, але Ви можете обійняти його – він поділиться з Вами енергією здоров’я. За переказами, цей дуб-велетень пам’ятає ще святителя Афанасія – патріарха Царгородського, та Іоасафа Білгородського, який жив у кінці 18 століття.

 За воротами Ви одразу побачите неймовірно легку в своєму архітектурному задумі, прекрасну Благовіщенську церкву. Тут гарно в будь-яку пору року, панує тиша та майже завжди безлюдно – саме те, що потрібно для занурення у внутрішній світ по відповіді, які хвилюють.

Скит Мгарського монастиря – місце сили, сили Віри.

СУВЕНІРНІ СВІЧКИ

– Таню, чому Лубни нарекли «Українською Швейцарією»?

– Лубни стоять на високому правому березі Сули, на якому розкинулися Лиса гора, Верхній Вал та Замкова гора. Про «Українську Швейцарію» йдеться у книзі «Зі спогадів про моє дитинство» Анни Петрівни Керн (у дівоцтві – Полторацької), доньки лубенського предводителя дворянства Петра Полторацького: « …батько мій побудував другий будинок у надзвичайно мальовничому місці, на околиці гори над Сулою, серед липових, дубових та березових гаїв, що гарно спускалися терасами та пагорбами до річки… За річкою відкривався неймовірний краєвид верст на 25. Цим краєвидом милувався князь Олексій Борисович Куракін, який казав, що не бачив нічого кращого у Швейцарії».

– А де Ваша улюблена локація сили?

– У кожної людини власні місця сили. Я надихаюся будівлею колишнього жіночого єпархіального училища – творінням великого архітектора Олексія Бекетова. Той, хто не знає історії цього закладу, вважає споруду похмурою, але якщо Ви зважитеся на вечірню екскурсію її підвалами та коридорами – зустрінетесь із дівчатами-єпархіалками, почуєте, як вони співають, пограєте з ними в ігри, вип’єте чаю з печивом за старовинними рецептами, ви полюбите її так, як люблю я.

На згадку  про наше місто екскурсанти можуть взяти з собою в якості сувеніра свічку. Чому свічку? Бо кожна свічка, придбана в церквах Полтавської губернії на початку ХХ століття, була пожертвою в появу розкішного Лубенського жіночого єпархіального училища. Свічки ручної роботи, виготовлені за давньою технологією. Придбати можна в «Коворкінг WaйFaйна», вартість 40 гривень.

Для мене це теж місце сили – сили таланту, який надихає!

ЄПАРХІАЛЬНЕ УЧИЛИЩЕ

Приєднуйся в соцмережах

Advertisement
Advertisement
Поділись з друзями!
error0

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.