33-річний лохвичанин Денис Костюк із заводчанином Максим Барком більше 5 років займаються велоспортом і створили неофіційну громадську організацію «ВелоЛохвиця». Чоловіки за один раз долають відстані до 300 км. Максим допоміг долучитися до спорту і своїй дружині Ірині. У останні дні вересня вони разом подолали «Одеську Сотку».
– До Полтави їхали автобусом, звідти – поїздом, – розповідає Денис. – Приїхали о 12 дня й мали вдосталь часу, щоб насолодитися Одесою, бо марафон розпочався вранці наступного дня. Побували на морському вокзалі, оглянули численні визначні місця і пам’ятки.
Пробіг стартував 25 вересня о 10 годині з одеського парку Слави. Маршрут проходить Поясом слави, проходить уздовж низки монументів, зведених у пам’ять героїчної оборони Одеси 1941-го. Захід через карантин перенесли із квітня на вересень. У ньому взяли участь більше 2 тисяч велосипедистів із 4 країн.
Переможцями тут вважають усіх, хто подолав 100 км, вручають їм медалі. Особливо відзначають лише професійних спортсменів, які фінішують першими. Організатори забезпечують учасникам харчування й відпочинок на кількох пунктах траси. Цього року пригощали бутербродами, юшкою та польовою кашею. Також забезпечують медичний супровід і транспортування учасників, у яких виникли проблеми зі здоров’ям або поламався сталевий кінь.
– Я проколов обидві камери, на першому КП довелося їх клеїти, – продовжує Денис. – Назустріч нам рухалися бігуни, а місцеві мешканці стояли уздовж траси, ми з ними віталися за руку на ходу. Не зламав нас сильний зустрічний вітер. Звісно, мить подолання фінішу й перепочинок після подолання дистанції залишили найнезабутніші враження. Ми приїхали за 5 год 12 хв., фінішували серед більшості. Разом із Максимом я раніше долав «сотку» за 3 год 40 хв. Але для Іри це лише другий марафон, цього року вона вперше випробувала себе на «Лівівській сотці».
Цілими командами їдуть годин 9 ті, хто приїхав відпочити. Наприклад, лідер полтавського велоруху, стартуючи, приспускав для зменшення швидкості колеса, чіпляв до велосипеда прапор, умикав колонку, що працює від мотоциклетного акумулятора і в колі друзів котився, не поспішаючи.
Денис і Максим із колективом колег долали по кілька десятків кілометрів поблизу Батурина, на берегах Кременчуцького водосховища та в багатьох інших місцях. Організатори публікують маршрут і умови в соцмережах, учасники вносять корективи – і подія підготовлена! Денис завдяки активності у соцмережах популяризує не лише велоспорт, а й велорух, рідний край. Постійно розмішує зроблені в поїздках світлини та відеозаписи у Фейсбуці, Інстаграмі, Youtube. Пропонує людям приєднуватися, вести здоровий і активний спосіб життя. За рік проїжджає до 10 тис. км. Один раз випробував себе – проїхав за 14 годин 300 км, але нікому не радить так перевантажувати організм. Сумісний їхній рекорд із Максимом – 170 км за день.
На Полтавщині також проходять значні велоподії
– Вони не настільки масштабні, але пізнавальні, – вважає Денис. – Дуже цікавий щорічний захід – велопохід у ландшафтний заказник «Короленкова дача», що біля села Покровське Шишацького району. Бере участь близько 80 спортсменів. Організатори влаштовують екскурсію, аматорський театр дає невелику виставу про життя письменника і його сім’ї. Велорух ушановує пам’ять письменника і громадського діяча, оскільки він у останні 15 років життя дуже багато їздив на велосипеді.
Щороку «Велополтава» приїжджає в гості до «Велолохвиці», катаємося районом. 2014-го була «велозлука» спортсменів із Полтави, Сум, Конотопа й Лохвиці. Особливо цікавлять міських туристів наші «сластіонівські» школи. Позаторік ми побували в Юсківцях, Луці, Степуках, Яхниках. Торік зібралося майже 50 чоловік. Не лише каталися на велосипедах, а й сплавлялися на байдарках по Сулі. Взагалі ж ми популяризуємо Лохвиччину для туристів. Гостям дуже цікаво те, до чого ми звикли. Наприклад, меморіальний комплекс у Шумейковому. Або наші цікаві люди – Павло й Настя та їхній мистецький хутір Хрулі-на-Сулі, сім’я Олійників у Христанівці.
Рано навесні цього року ми побували у екосадибі в Снітині на Лубенщині. За 500 грн можна винайняти на добу цілий будинок на березі Сули. Річка тут широка, повноводна. У березні гостей частують салатом із одним із грибів, які можна зібрати в лісі практично із-під снігу – червоною саркацифою. Господар Євген утримує двох вовків, яких мисливці подарували маленькими, вбивши їхню маму. А також качок-мандаринок, фазанів.
Денису і Максиму по 33 роки, знайомі з дитинства, але подружилися дорослими. обоє полюбляють не лише тривалі заїзди, а і влаштовують невеличкі одноденні походи, часто відпочивають на природі з дружинами й дітьми. В Дениса є 9-річний син, який перейняв захоплення батька і їздить на велосипеді на спортивному рівні, брав участь у столичних дитячих велоперегонах і завойовував бронзові медалі. У Максима донечка ще маленька, тільки опановує сталевого коника.
Максим уперше взяв участь у «Одеській сотці» 2013-го. Денис, побачивши його на фірмовому спортивному велосипеді у спеціальній формі, перейняв захоплення. Вперше з’їздив до дідуся й бабусі за 50 км, у Варву сумської області, 2015-го. Нині долає по 10 000 км за рік.
Велосипедисти мають, крім шосейних, гірські велосипеди для домашніх поїздок, які називають «матрацними». Захоплення не дешеве – хороший велосипед коштує 500$, форма також дорога. Але виручають «секонд-хенди».
Лохвицю вже не одне десятиріччя називають містом велосипедів. Тож наші земляки мріють про створення в місті веклодоріжок або хоча б виділення на дорогах велосмуг.
Поділись з друзями!
1