Loading...

Лубни називають українською Швейцарією. А ви чули виступ гурту із такою назвою? Сьогодні ми поспілкувалися із його солістом Анатолієм Куценком. Людина це неординарна, із багатим життєвим досвідом та різноманітними вподобаннями. Говорили про культуру, політику, суспільні процеси.

Вітаю Вас, Анатолію! Давно хочу познайомити читачів “Апельсина” із Вами. Розкажіть, чому вибрали в житті напрямок культури?

З першого класу полюбив музичну школу. Закінчив клас баяна. Потім були перші намагання вступити до Полтавського музучилища. Я на відмінно здав всі екзамени. Але сказав, що я навчатися не буду там. Мені не сподобався викладач, просто сприйняття людини таке. Потім армія. І після армії одразу вступив до Гадяцького державного училища культури, на хорове відділення. Чим я й пишаюся, адже дійсно дуже багато мені дало училище. Працював з хором. Та, на жаль, у лихі 90-ті утримувати 60 з лишнім чоловік якось складно було. Прийшлося перебудовуватися на малі форми. У 89-му році я вже започаткував гурт “Українська Швейцарія”, який працював незалежно, не прописаним ні до якого будинку культури. А потім це все переросло й ми прийшли до районного будинку культури. У 1996 році захистили звання народного. 

Дуже хотіли мої батьки, особливо мама, щоб я співав і, так би мовити, був в культурі. Тому такий  початок в мене. 

Де служили?

Я служив в Києві на Повітрофлотському проспекті, в штабі округа, возив генерал-майора. Зараз це Міністерство оборони.

Пане Анатолію, розкажіть детальніше про ваш колектив “Українську Швейцарію”. 32 роки на естраді…

“Українська Швейцарія” – це фольк-рок напрямок. Ми створюємо виключно україномовний контент. Це і народні пісні, і авторські, і відомі популярні пісні. Намагаємося більше використовувати авторських речей. Допомагають лубенські поети, і не тільки лубенські. У нас є багато пісень, які написані вже відомими поетами. Ніна Шаварська –  член національної спілки письменників України. Наталья Баклай, Олег Приймак, Олександр  Печора – це все поети-пісняри. Є пісня колишнього спікера Верховної ради Олександра Мороза. Музику зазвичай пишемо самі: я пишу, наш гітарист Віталій Циганник. Він працює зараз і в в “Діти фристайла”, і з Наталею Бучинською в колективі. Але він залишається нашим “швейцарцем”. Він робить аранжування, у нього є студія своя. З цим у нас все гаразд.

Розкажіть про премію братів Шеметів

У цьому році з’явилася хороша ідея в людей. Це зокрема Сергій Мисник, директор Калайдинцівської школи,  де є музейна кімната облаштована. 

Чому саме Шеметів? Це є незаслужено забуті люди, величайші сподвижники української культури. Це сподвижники окремої культури Української народної республіки. У 1905 році це були радикальні люди, адже створили перше україномовне видання газети “Хлібороб” на Лівобережній Україні. Це була подія в імперії. На жаль, вийшло лише 5 випусків, але про ці 5 випусків говорили в Петербурзі, Москві, називали ім’я саме Шеметів…  Це видатні люди. На жаль, не збереглися будівлі, пов’язані із Шеметами. Центральний універмаг в Лубнах розташований на місці, де раніше стояв будинок братів Шеметів. І з того, що збереглося, –  це ставок Шеметів в хуторі Олександрівка і сімейний склеп, який розташований обабіч траси Чорнухи-Лубни. 

Під час вручення премії братів Шеметів

Тож ми започаткували цю премію, щоб відновити  справедливість, пам’ять про видатних лубенців, які щиро тоді підтримували українську мову, Україну як  окрему державу. Надзвичайно цікаво пройшла в цьому році церемонія. Вона перша, і взята доволі висока планка. Участь брали люди з нашого великого Лубенського району, і  я особисто об’їжджав всі громади, інформував. І люди відгукнулися: багато цікавих робіт, цікавих людей. Плідно працювала комісія і складно було інколи вирішити, хто ж таки достойніший. На наступний рік ми очікуємо більше конкурсантів. Засідання комісії зараз відбувається раз на місяць, працюємо над положенням, над удосконаленням. Хочемо, щоб конкурс був відкритим: щоб інші райони, інші області могли приєднатися, щоб подавали свої роботи на здобуття премії.

До підтримки премії влада якось долучається? 

Якщо стосується матеріальної частини, бо та ж сама премія – це гроші, далі організація, банери, доставка людей. Це все пов’язано з матеріальними витратами. Основну частину їх взяли на себе меценати і сподвижники та люди, які не пов’язані з політикою. Проте організаційно влада дещо допомогла: надали автобуси колективам,які їхали з інших громад. Тобто певний відсоток матеріальних витрат влада взяла на себе. Ми надіємось, що на наступний рік влада більше долучиться до цієї премії. Не можу сказати на сьогоднішній день скільки це коштів та варто закласти їх у місцевий бюджет. 

 Розкажіть про свою громадську діяльність?

О! Тут, боюсь, шо і дві години не вистачить. Я людина суперечностей. Я завжди виступав за те, щоб було комфортно всім. Якщо виникають певні моменти, якщо я бачу конкретну  несправедливість, в першу чергу до себе, я тоді іду і задаю питання. Інколи ці питання  дуже не зручні. Щоб відстоювати в першу чергу свої інтереси – я займаюся самоосвітою. Щоб щось довести чиновнику – треба з ним боротися його зброєю. І коли чиновнику починаєш задавати незручні запитання і він розуміє, що ти в темі, то він або погодиться зі мною і зробить так, щоб я знав цю проблему, або в чиновника тоді виникають певні проблеми. Звичайно, із системою боротися надзвичайно важко, власне я перестав з нею боротися. Тому що один в полі не воїн, а свідомість всієї громади вона… бажає бути кращою. 

До речі, я помічник обласного депутата минулого скликання Олександра Сірика. 4 роки роботи в приймальні: всі проблеми, всі питання, які мешканці висували перед нами, на 80 % були виконані. Десь ті чи інші питання залишилися, але виконати всі завдання неможливо.  Тому що в  першу чергу це все залежить і від людей. А люди у нас звикли, щоб хтось вирішив за них їхню проблему, а самі до цього не долучаються. Тому так і відбувається.  Але суспільною такою позицією я вже наївся, і зараз займаюся виключно трьома речами: собою і моєю сім’єю, теплицею та городом і рибалкою. Музика, професія, мистецтво – це вже четвертий план. Це  навіть не мається якимсь доходним ділом, все на мінімальних зарплатах. Але я самодостатня людина і мене все влаштовує. І те, що газ буде по 30 гривень мене теж влаштовує.  Я завжди шукаю альтернативу. Якщо я, наприклад, зробив вдома дров’яне опалення і мені задають питання “А як ліс випиляють весь”? То я пішов далі: я зробив собі прес, бо я ще і зварювальник за освітою, у мене 6 спеціальностей. Я професійний водій – служба дала. Можу обслуговувати вищі ешелони влади: Кабмін, Верховну раду. Я зварювальник, повар, навчався в духовній академії, але я не християнин. Я, як в народі кажуть язичник, сонцепоклонник до християнської віри. Далі – педагогічно-психологічний факультет полтавського  універу Короленка. І шоста спеціальність – музика. 

 Ви говорите, активність людей низька в плані захисту своїх прав. Так?

Звичайно. Тому що так їх привчили. Вони ніколи не брали відповідальність за власні дії. Коли до них безпосередньо залізли в кишеню і порушили зону комфорту, то вони  починають прокидатися і казати: “Шо ж це робиться, так не можна?!” Поки не мине оця приказка “моя хата скраю”, поки  мене не стосується, доти  я нічого робить не буду. Поки не залізли до мене в кишеню: через податки,  через платіжки, комуналку. Ото тоді вони починають прокидатися. Але виключно якщо це їх стосується, загальний аспект їх взагалі не стосується і вони не навчені просто думати про щось крім себе.   Тому що відголоски радянського минулого “у нас є “руководящо-направляюща” партія, яка скаже – і все”. Сказали їм всім розвернутися і туди піти -всі розвернулися і пішли, і ніхто навіть не задавав питання чого і куди. Але часи міняються. Якщо не відстоювати свої власні інтереси і не об’єднуватися в спільноти, то нічого не вийде.

 Як думаєте, коли це буде? Або що для цього потрібно?

Поскільки я більше 20 років займаюся езотерикою, нумерологією, то бачу, як  зараз все змінюється: змінюється земля, всесвіт, міняються держави, міняються люди. За моїми прогнозами, два-три роки і ми будемо жити зовсім в іншій державі. 

 У якій саме?

У державі, в якій частина людей буде жити нормальним світлим, радісним життям. І частина людей, яка не захоче перебудовуватися, вони залишилися на цьому рівні і в цих людей будуть проблеми, причому постійно протягом всього життя. А частина зрозуміє, що далі так не можна.

Повернемось до громадської діяльності. У Лубнах зараз багато активістів. Чим вони займаються? Він підтримуєте їхні дії? 

 Я не підтримую їхні дії. Спостерігаю, але не підтримую. Щоб займатися якимись діями, потрібно розуміти, що в першу чергу передбачає те чи інше діяння. Якщо ми зараз говоримо що є якась ГО і вони об’єдналися з приводу створення комунального підприємства газового, то зібралися люди, які взагалі не відкривали закон про місцеве самоврядування. Вони не цікавилися моментом розпорядчих актів. Вони не знають  юридичної бази. Це основний момент. Щоб діяти в правовому полі, треба його знати. А якщо не знаєш і дієш, то як зазвичай, як ведмідь на кухні: багато чого ламається, не получається, ходять до голови, виносять мозок чиновникам. Але на якій підставі? Чиновник завжди буде правий, бо він діє в своєму юридичному полі. Коли деякі приходять і кажуть, що так не повинно бути, а на питання “а як повинно” вони не знають  відповідь. Вони не знають, чого вони ходять туди. Ми тебе обрали, кажуть, значить щось роби Є питання які вирішують на місцевому рівні, а є які не вирішують. Повноваження немає. А люди не розуміють навіть елементарних речей. Процедури. Не можна до чоботаря прийти і сказати – зроби мені гармошку. Може він колись навчиться, але не зараз. Бо він чоботар.  

Багато зараз різних організацій. Район  та громада об’єдналися, у нас тепер 4 організації чорнобильців. Кожен відстоює власний інтерес, а не суспільний. Також  багато  організацій декларують, що вони організації, а насправді там 3-5 чоловік, які займаються чимось, але вони не впливають на процес. Вони не впливають на рішення ради. Вони не працюють з депутатським корпусом. Чого? Бо знову ж таки повертаємось до закону про місцеве самоврядування, є представник. Ми громадська організація, одна, друга, третя об’єднавшись ідем до депутата і вимагаємо з нього ті чи інші речі. Або навіть не вимагаємо, а пропонуємо. І якщо депутат  зацікавлений в тому, щоб знову обрали – він бере і лобіює це питання. Бо це питання людей. А коли люди не розуміють, що вони хочуть, то і депутат такий. Ці процеси треба розуміти. У нас на превеликий жаль населення не розуміє, що вони хочуть. Кожен відстоює свій власний інтерес. Не суспільний. 

У мене часто питають, чи міг би я стати лідером? Я кажу: міг би. Питання в іншому. Чи я це хочу? Чи потрібно це мені? Не хочу і не потрібно. Я свої питання, які мене цікавлять і хвилюють вирішую нормально. Спілкуючись з тими самими депутатами, чиновниками чи іншими людьми. В мене не виникає з цим проблем.  До мене звертається незліченна кількість з людей. Кажуть, з вами можна поговорити? Кажу, можна, а про шо?  Ну, в нас, кажуть, проблема.  Починаєш розмову з людиною і за півгодини все вирішується. Я змушую людей думати, змушую завдяки їм самим. Це навіть не психосоматика, психосоматика це глибоко, а тут елементарні речі. Коли починаєш їх направляти на той чи інший шлях, тоді вже здвигається діло і люди починають включати голову. 

Я зазвичай раніше хейтив владу, що вони кончені, що вони отримують незаслужено зарплату, і так далі. Зараз я перестав це робити. Бо вони якраз на своєму місці. Інша справа, де ми? Ми не на своєму місці. Поки ми на своє місце не станемо, поки ми не усвідомимо, що крім нас ми нікому не потрібні – так і буде. Але зараз настають такі часи, що люди прокидаються і розуміють все більше і більше  процеси, які відбуваються навколо.  Це стосується і  вакцинації, коронавіруса як пандемії, це стосується і бюджетних коштів, які є в громаді і громада бачить, що вони використовуються не так як потрібно, а так як хочеться комусь. 

Ви прихильник вакцинації?

Ні. Зазвичай ставлю два питання лікарям, з якими я спілкуюся. Перше – назвіть мені хоча б один препарат, вакцину, мазь, чи пігулку, яку створено всесвітньою фарм корпорацією, яка крутіша за імунітет. І друге – на підставі чого я повинен вакцинуватися. Це справа добровільна. Я нікого ні до чого не закликаю: ні проти вакцини, ні за неї. Я кажу, вам це потрібно? Тільки ви можете прийняти рішення вакцинуватися чи не вакцинуватися.  Те, що відбувається, це тиск. Обмеження, паспорти, сертифікати. Лякають, що за кордон не виїду. По-перше, мені не треба за кордон. Я тут народився і виріс і не збираюся міняти місце проживання. Навіть більше, я хочу переїхати жити в село.  Там взагалі є певний простір, я відчуваю себе вільною людиною. Бо місто, воно зобов’язує. А люди нехай думають, у них є власні мізки. От в колективі є люди, які пішли і вакцинувалися. без питань.Особиста справа. Але якщо колись ці люди мені скажуть, що він вакцинувався, і я маю теж – буде відповідь: мені точно не треба.  Я вважаю, що в мене здоровий і нормальний імунітет і все це піар-акція під назвою пандемія – це блеф, нагнітання ЗМІ. Коронавірус із 1973 року і ніколи не був він пандемією. Зараз вмирають пишуть від коронавіруса. Вмирають люди від того, що ведуть свій спосіб життя не такий, як потрібно. І я в тому числі не відрізняюсь він цих людей. Є  гарний тост, коли бажають щастя і любві, а от  здоров’я Бог дав з народження людині. Інша справа, що ми з цим здоров’ям протягом життя робимо. Куримо, п’ємо, займаємось непотрібними речами. Щастя це кожен розуміє по своєму. У кожного щастя своє. Для когось це гроші, для когось кусок хліба. Для когось здорова нормальна  сім’я. А щоб було кохання  – треба частіше ним займатися. 

Навчання – це завжди пригода. Розкажіть про навчання у Гадячі.

З великою вдячністю згадую ті роки. До сих пір у мене теплі гарні стосунки із керівництвом училища. Гурт “Українська Швейцарія” всі пройшли через Гадяцьке училище культури. Вважаю, що це фундаментальні знання, які я отримав саме  в професії “хорове мистецтво” і “клубний працівник”. Жоден навчальний заклад, який іде вище, чи там Харківський інститут культури чи Київський, не важливо, вони не дають тих фундаментальний знань, основи для культпрацівника, чи керівника того чи іншого колективу, не дає жоден вуз, тільки училище. Я дуже вдячний викладачам. На превеликий жаль, багатьох вже немає. Це покійний мій викладач з диригування Шкурпула Михайло. Він сказав, Толя, я оце дивлюся на групу –  37 чоловік, і боюся, що ти один будеш працювати з хором. Це людина з досвідом. Він вже тоді так бачив. І так і вийшло. Співати в хорі і бути учасником – це одна справа. А керівником бути – це вже зовсім інше. Я вважаю, що система культури, яка сьогодні в Україні – нормальна. Хоча ми йдем до європейських цінностей, а в Європі ніде не утримують клубних працівників. У Франції в будь-якому селі клуб – це нонсенс. І художня самодіяльність це нонсенс. Але в нас зовсім інший менталітет, ми зовсім по-іншому влаштовані. І та система закладі, яка на сьогоднішній день є, її треба  реорганізувати, а не знищити. Її треба зробити якіснішою, сучасною. У будь яке село заїдь – інтернет, WI-FI у всіх в телефонах, у клубі – зась. Парадоксально. Але це є певний механізм до закриття закладів  культури. І їх потрібно закривати там, де в селі 30 чоловік жив. Але якщо тут закрити, то десь має бути добавлено. Закон Всесвіту такий. Якщо десь щось убуває, то десь щось прибуває. 

Як ставитеся до кущового методу, коли у чотирьох селах клуби закривають, а в одному залишать?

Це так звана оптимізація. Тут більше питання виникає до того одного села, не до закритих. Наскільки оте одне село може забезпечити рівень надання послуг для тих сіл, у яких буде закрито клуби і бібліотеки. Наскільки центральна, будемо казати, садиба зможе забезпечити потреби села? Бо там, скажімо, в селі були підписники, там нехай навіть лише на державні свята та проводяться якісь заходи, діяли гуртки. То наскільки центральна садиба зможе забезпечити саме ці базові потреби іншого села? Якщо оптимізуємо, то ми закриваємо ставочку оцього села. А що відбувається із закритими будинками культури, які не опалюються? Вони потихеньку руйнуються. А щоб не руйнувалися, їх треба комусь передати в оренду, або приватизувати якимось чином. Хоча об’єкти культури вони не приватизуються, згідно закону. Треба, щоб там був господар, щоб воно не валилося. Бо ми бачимо сьогодні по громаді – розруха. У нас навіть немає коштів, щоб побілити фасад, не відремонтувати а побілити! Це колосальний об’єм роботи по всіх селах, але я вважаю, що люди не можуть бути обмежені в наданні послуг. На новий рік в усіх 5 селах треба проводити свято, бо він один раз лише. Зможе забезпечити 1 клуб? Якщо з 26 починати святкувати по 31 – це інша справа. Але люди повинні отримати цю послугу. Незалежно від того, у якому селі вони живуть.

Як можна залучити у селах людей до відвідування цих самих бібліотек? У деяких селах читають по дві-три людини.

 Потрібно їхати в село і вивчати його: кількість населення, віковий  ценз населення, соціальний зріз – і виходити з цього. Звісно, що бабуся у 70 років не буде заходити в мережу і шукати, як погодувати курицю. Молодь же навпаки живе в мережі, і щоб бібліотека була для них цікава, треба поставити там пару ноутбуків, провести швидкий інтернет і сказати, що ви не використовуєте власні кошти, а осьо громада потурбувалася про вас. З людьми старшого віку  треба працювати теж, запросити, пошукати щось, перейняти вже чийсь успішний досвід. Повинен проектор бути або дошка мультимедійна, щоб людям показати щось цікаве, те, чого вдома нема. Зробити клуб за інтересами. Це різні форми роботи з людьми. І я впевнений, що тоді 80 % будуть ходити в клуб. Все залежить від професійності, на превеликий жаль, похизуватися професійністю сучасні клуби чи бібліотеки на селі не можуть. Бо люди залишилися ще в тому часі, коли вони навчалися в училищі  в радянському союзі. У селах працюють люди старшого покоління, і вони просто доробляють до пенсії. Я наприклад, хочу переїхати в село, та я там просто не зможу жити сам, мені треба суспільство, сусіди. Будемо якість програми робити, чистити доріжки, прибирати посадки, бо ми тут живемо. Ми живемо у цьому краї і ходити і дивитися мовчки на це неподобство, що там робиться  я просто не зможу.

Чи є якісь власні культурні чи мистецькі ініціативи, які ви втілюєте?

У мене був мій власний конкурс “Сузір’я ліри” – це дитячий відкритий конкурс. За 8 років існування ми досягли всеукраїнського рівня. Вже 7 областей приходило сюди. Чому дитячий, тому що з дітьми працювати, як складно, так і  легко. У дітей політики немає, вони натуральні. Але тоді вмішалась політика,  і на цьому я сказав, що брати участь в політичному фарсі не буду. Конкурс використали –  це при Янику було, як тільки вони приходили в 2009 році – вони вимагали “за підтримки Януковича”, щоб портрет на сцені вісів. Нє-нє, рєбята, я сказав, тут трохи інший формат. Тоді у вас не буде формата, сказали. Ну, ноу проблем, кажу. І перестав. Це моя власна  ініціатива була, за підтримки студії “Звук”. 

Знову ж таки вручення премії братів Шеметів. Я втілював цю ідею із командою проекту. Ми розробили сценарій, музеї підтримали, люди, той же самий Олександр Сиченко, син письменника Володимира Малика, це і відділ освіти, і центр культури і дозвілля. Разом ми розробили цей план і провели. я Запросив людей, з якими я протягом 30 років спілкуюся, творчі колективи. Премію, її ж можна вручити за 10 хвилин: роздав конверти, роздав дипломи – всі молодці, всім до побачення. Але щоб це відбулось як мистецький захід і щоб на наступний рік  ми могли ще кращий, можливо, із залученням сучасної відео-аудіо-піротехніки, щоб це було видовище – треба працювати. 

Із власних ініціатив це також волонтерство. Волонтерський рух в Україні, мало хто знає, почався з Лубен. Бо 26 березня 2014 року, коли ще не було активних бойових дій на Донбасі, за моєї ініціативи й соліста гурту “Контингент” у Лубнах був проведений марафон “Співають лубенці”. Я запросив всіх артистів, ми працювали на площі, збирали кошти для військових 4 квітня 2014 року ми повезли першу волонтерську допомогу: 5 тон різної продукції, коштів. І тоді цих акцій було безліч. Все вирішується в мене на кухні, люди приходять і кажуть, давай щось будемо робить. Ми сідаємо і думаємо, що будемо робити, що ми можемо робити. 

Я є почесним волонтером України, ось нещодавно отримав почесний орден “30 років Незалежності України”. Більше 90 поїздок в зону за всі роки. Гурт “Контингент” і я як соліст працюю з ними їздимо з 2014 року. Одна з останніх поїздок була 23-28 серпня, були в Авдіївці. Давали концерт, а вночі був обстріл…. мінус 8 військових…. Морпіх один загинув, 27 років хлопцю… 

Ми їздимо там, де люди не ходять. Єдина команда в Україні. Зразу на третій день після визволення Слов’янська ми були там. Краматорськ, Волноваха. Я виходжу в сорочці українській, командир біліє, біжить зі словами: “Ти з глузду з’їхав?” “А що не так?” – кажу. Відповідає: “Тут снайпера. Як тільки бачать українську вишиванку – ти перший”. Кажу”: “Чому бути – тому не минувати. Я знаю, що буду жити довго. Довше, ніж хтось думає. Довше ста років”. 

Анатолію, напередодні Дня волонтера дякуємо за Вашу громадянську позицію. Та повернімось до культурного життя Лубен. Чи є воно взагалі?

Звичайно, є. Не можна сказати що немає.   

Яке воно?

Воно більше внутрішнє. І це проявляється тим, що ось наприклад в жовтні відбувся захист звань народних колективів. Близько 40 народних колективів, в які ходять люди і займаються тією чи іншою справою – хтось хореографією, хтось співає. Ці люди є учасниками культурного процесу. Реалізація  всього цього відбувається тут,  у Центрі культури і дозвілля Лубен. І люди ходять на мистецькі заходи.

У Галереї мистецтв відбуваються заходи. Моя дружина, наприклад, прихильниця, відвідує кожне відкриття тієї чи іншої події. 

З поетом Олександром Печорою

Лубни, до речі, великий клондайк щодо поетів, щодо художників. Їх безліч тут. З відомих прізвищ я можу називати Баклай, Печора, Раїса Плотнікова, Олег Приймак та багато інших. Але лубенці, вони зашорені і кажуть “ой куди нам тут в Лубнах піти”. Той хто хоче, той знає куди піти. У нас дві літературні спілки в Лубнах. Спілка художників є. У цьому році, мабуть, через пандемію не було, але завжди в Лубнах працювала алея художників, там заходи відбувалися. Але знову ж таки на ринок у нас є час зайти купити сала і м’яса, а перейти дорогу і через 50 метрів зайти на алею – часу нема. Якщо хтось десь нарікає, що яке культурне життя, то хай подумає, що важливіше сало чи культура.

Єдиний проблемний момент –  із молодіжним досвідом. Це велика проблема. Бо коли раніше в центральному парку була, ми її називали “клітка”, танцювальний майданчик відкритий, то зараз там “Маестро” і він не працює. Зникло місце, де молодь могла спілкуватися. На дискотеці ж насправді можна найрізноманітніші заходи проводити: вдень для людей похилого віку, ввечері лазерні шоу та що завгодно. Але це місце зникло. А нове не з’явилося, на превеликий жаль. І зараз в молоді є реальна проблема: куди прийти потанцювати, подивитися якесь яскраве шоу, причому без алкоголя. Цю функцію громада має взяти на себе. З цим є певні проблеми. 

Я в 2021 році на березі річки відкрив “Баракуду”. Це був такий розважальний комплекс, там стояла сцена, парасольки, літній майданчик. І так було три роки. Потім вона закрилася і багато хто намагався відновити її, але нічого не вийшло. Бо там просто був невеликий секрет. Якщо хочеш щоб воно існувало – все повинно бути безкоштовним. Парадокс. Але за рахунок продаж –  пиво, чіпси, польова каша, шашлик, мангал, дрова – можна було проводити безкоштовні концерти чи лазерні шоу. На День молоді у нас зібралося більше тисячі людей.

День молоді організований Анатолієм Куценком в Лубнах

А в Лубнах на день молоді взагалі хтось виходить?

 До ста чоловік. Похилого віку. 

Пане Анатолію, хто для Вас є взірцем?

Якщо ми говоримо про історичні постаті, то взірцем громадянської позиції, свободи є  Мазепа.

Чому?

Знову ж таки, позиція України. Я виключно за вільну Україну. Без будь яких посягань старших братів, менших братів. Якщо ми сусіди, то  давайте жити по-сусідськи. Якщо ми колонія якоїсь імперії, це інша тема. Хоча сучасна  Україна вона де-факто є такою, під зовнішнім керуванням. Але це глибока тема. Не вистачить і тижня розібратися в цьому. І не тому що ми такі…. Просто дуже великий пласт… і  дійдемо до того, що ми божевільні. Хтось би послухав оце. З боку б хтось послухав і сказав, хлопці, а шо ви курите?

Ви вірите в повернення Криму або Донбасу?

Звичайно. Це відбудеться… Не може штучне формування, таке як ЛНР, ДНР існувати довго. Йому треба буде визначитися. Але це мій особистий погляд, я не хочу вмикати велику глобальну політику. Бо якщо вмикати глобальну політику, то я Путіна розумію. Якщо в мене під забором сусід риє помийну яму, то це не значить, що я буду погоджуватися з цим. Я буду писати в служби, щоб заборонили йому це зробити. Якщо служби не діють, я буду діяти. Він вранці починає копати – я ввечері закопую. Путін проти розміщення баз НАТО. Це нормальна політика. Але… Треба було просто домовлятися, навіщо підіймати оцей кіпіш, споряджувати сепаратистів. Хоча, “сепаратизм” – це дуже цікаве слово. Ми звикли його сприймати в  негативі, а сепаратизм – це просто відділення масла від молока. Це гарна справа чи не гарна? Гарна… Так от не треба було споряджати танками, зброєю, щоб запалити оцей конфлікт. Скільки хлопців із Росії не приїхали додому. Про це ж ніхто не говорить, це приховують. Але ж в Росії теж матері піднімаються, вони проти цього.  Це суспільні процеси. Є така Концепция общественной безопасности російського генерала Петрова. Так він назвав 6 пріоритетів, на які треба впливати, щоб знищити державність:

  • Освіта;
  • Культура;
  • Релігія;
  • Харчування;
  • Медицина;

і шостий – відкритий воєнний конфлікт. Війна. А тепер, скільки у нас задіяно? Всі! 

Перший – освіта. Зараз скрізь дистанційна освіта, яка по суті нічого не дає. 

Друге. Закриваються всі клуби. Як кажуть, оптимізація проходить, так звана. 

Третє. Медицина. Нищать людей просто.

Релігія. Дуже гарне слово. Люблю завжди наводити приклад за давньословянською буквицею. Є ліга – об’єднання. Значок такий є в музичній грамоті, ліга, означає “плавно, разом”. Є ліга націй, футбольна ліга, де об’єднують. Приставочка Р – вона дає навпаки. Є еволюція, яке плавно іде, постійно триває. Є революція, яка ставе все на вуха. Є ліга, а є Ре-ліга. Вона роз’єднує всіх по кланах, по конфесіях.  Розділяй і властвуй. От релігія, вона у нас зараз є найяскравішим прикладом. Томос –  на базі релігії нас роз’єднав. Я на кафедрі релігієзнавства навчався, я всі конфесії вивчав. 

Так от, культура знищується, освіта знищується. По великому рахунку дистанційна освіта не дає нічого. Простіше самоосвітою зайнятися. Але ж знову ж таки батькам нада “клепать бабки”, бо у них цінність “бабки”, а не діти. Харчування. Що є в супермаркетах? Навіщо нам вирощувати, якщо ми можемо в супермаркетах купувати. Але те, що є в супермаркеті – не наше. Але це моя позиція. Комусь подобаються ананаси, вони ідуть і купують їх. Немає питань і заперечень. Але тоді не жалійтеся, і не йдіть в структуру, яка вас вбиває вакцинами, таблетками, больницями. Врач – від слова “врать”. А раніше були відьми, бо вони відали. Відьма – це відающа мать, яка виростила 16  і  більше дітей в родових традиціях.  

Поясніть, чому 16?

Бо 4 для того, щоб душі прийшли в рід його, 4 – щоб прийшли в рід її, 4 – віддавали в науку (це були жерці, які потім передавали поклони, завєти, навчали людей)  і ще 4 – це вояки, які захищали. Оце 16 дітей, які раніше, це край, але жінка мала родити. І більше. Але був природній відбір. Помирали дуже багато. А чому помирали? Бо згрішили люди. 

Із 6 до 9 років віддавали до жерців маленьких дітей і навчали їх виживати, з лука стріляти. Вони здавали екзамени. І якщо він не проходив це випробування – лук, стріли, ніж  – і на рік в ліс. Вижив – повезло, пройшов екзамен. Не вижив, таких і не треба було. У нас оце кажуть, урод який пішов. Неправильно розуміють слово, урод – це первенець. Чоловік народився в сім’ї – став “у род”. Це первенець. Юродивий  – це інша справа. А урод – він мощний, він перший, як у вівчарки народжуються цуценята, то перше щеня найсильніше. Осьо, візьми цього урода і отримаєш нормального хорошого собаку.  Все в природньому циклі, циклі космогонії. Більше про це знає тільки, мабуть, на Лубенщині Боря Кононенко із нашої громади рідновірів. Він живе в Духовому.  

Війна, сам розумієш, що це знищення молодого прошарку населення. 

Чому  діди раніше жили по триста і більше років? Сьогодні це казка. Ну як? 300 років? А указ Петра І? Каральний указ знищити всіх, хто більше 300 років прожив. Заважали сучасним тенденціям реформаторським Петра І. 

Анатолію, Ви вірите в Бога?

Те що Ісус Йосипович Христос був – я в це вірю. Це видатна постать людства взагалі. І те, що він навчався з 12 по 30 років Біблія нічого не пише. А те, що він пройшов ведичну школу і говорив, що туди на північ не треба ходити, там все в порядку. Я прийшов до дітей Ізраїля. Він же не прийшов до дітей слов’янських, а прийшов до дітей Ізраїля повідомити, що “рєбята, перестаньте. Живіть отак”. Я користуюся заповіддю Ісуса Христа, хоча це запозичене з ведичної культури – возлюби ближнього. Тільки я користуюся другою частиною: як самого себе.  Навчися спочатку сам себе любити. З послання Івана Апостола, це стало епіграфом до вірша Шевченка,  “тот кто лечит, что любит брата своего – ложь есть”. Тобто той, що говорить, що любить ближнього свого – це брехня! Не може любити людина ближнього, не знаючи, як любить себе. А ми говорим, що любим ближніх і так далі. Брехня. Кожен бреше собі. Навчись себе любити, навчись не брехати собі в першу чергу. Все, завтра не курю – не бреши! Ти візьми і не кури, а потом скажеш, що тиждень назад покинув. Оце буде правильно. А те що казати, що я завтра  кину курити – це все бла-бла-бла. візьми і зроби.  Я звик працювати на кінцевий результат. Я не звик братися за ті речі,  які я розумію, що на цей час, на моє розуміння, на мою базу знань,  я розумію, що я не зможу їх довести до кінця. І я не берусь взагалі за це.  Не можна бути вагітним  трохи. Можна бути або вагітним, або не вагітним. Ну це стосується жінок. Але сам принцип стосується і чоловіків. Мене  інколи називають Бульдог. Ти, каже, не принципова людина, але коли за щось візьмешся, то ото, як бульдог – ухватив і до кінця. 

Наприклад, за що Ви так бралися?

Та ось хоч і за людину. Чому в юридичному статусі людей мало? Це як правило монарші особи. Королева не має паспорта громадянина. Вона людина. А знаєш в чому прикол? У людини лише є права і свободи. А в громадянина вже є права і обов’язки. А в раба тільки обов’язки, прав немає. От нас всіх зараз перевели в статус рабів. Бо ми навіть не люди, ми фізичні особи. Собака фізична особа? Біологічна. Так і людина біологічна. Я в цих тонкощах дійшов до штаб-квартири ООН, де заснований університет людини. І коли приїхав полковник FBI і показав мені своє посвідчення, я прозрів. Дуже мало людей доходять до цього. А він приїхав подивитися “хто посмел претендовать на святая святых”.  Виходячи з Конституції, другий розділ її “Права та обов’язки людини і громадянина”, людина – окремий статус. У законі є термін, що людина – це окремо. І громадянин – це теж окремо. Потім почалися обшуки, конфіскації… 

Я багато лекцій читав по об’єднаних громадах. Пояснював, що таке об’єднана громада з позиції Конституції. Чому я пішов в сторону? Я тепер просто за цим всім спостерігаю. Чим воно все закінчиться. Як швидко “крякне” ця система, не громада підкреслюю, а саме система. Бо вже на пальцях пояснюю людям: от є у вас дома телевізор і як він не показує, що ви робите? До майстра. Майстер дивиться і каже, ось якесь сопротівлєніє згоріло. Він виймає його і вставляє інше. І тоді все працює. От оце “сопротівлєніє” – це мер. І якщо він не такий, значить давайте його поміняємо. От вставили його і все стало працювати. Так от, мера поміняли, а сама система залишилася. Тому треба міняти систему, а міняти її в сучасних реаліях не можливо. Тому що вона зайняла всі ніші нашого життя.  Я ж говорив, я язичник. Я живу по кону. Що таке кон?  У розумінні наших предків, кон позначався як коло.  Оце все коло. І в картах досі, в рулетках кон. Ставлю все “на кон”. І от людина, яка знаходиться всередині цього кона, вона виконувала завєти. Вона жила в традиції, в даному випадку в нашій традиції, українській. Бо у кожної нації свої традиції. І вони правильні до тієї нації. Коли людина  підходила до краю того кола і виходила за нього, він хто був?  Він “преступил черту” він був преступником. І виявився за коном. Ми зараз по чому живем?  Ми живемо по Законам. То хто ми тоді всі? Ми преступники. Треба повертатися в кон. Нам треба повертатися до традицій. До тих устоїв, совісті, моралі, які притаманні саме нашій нації. Я не націоналіст, хоча тенденція язичництва, рідновірства вони більше спонукають ставати нациком. Україна понад усе і всьо. Якщо ти англієць і приїхав в Україну – живи по кону, підтримуй наші традиції, але не забувай своїх. Покажи нам, які у тебе традиції. Нам це буде цікаво. Але не претендуй на те, що твої традиції стануть вище наших. 

Я вивчав давньоруську матрицю. Коли почав її вивчати, і читав  всі оці написи на бігбордах, на магазинах – я перший рік в шоці ходив. У мене чуть кукушка не поїхала. Про що люди пишуть? Вони пишуть, не знаючи цього слова, і вони називають себе так. Тому вони так і живуть. Люди не задумуються, вони не хочуть нічого вивчати. Вони не хочуть самоосвітою займатися саморозвитком. От з цього і складається наше суспільство. Кожен не хоче розвиватися, але хоче, щоб хтось зробив йому краще. Так не буває. Ви починаєте цей процес в собі, починають змінюватися, реформуватися. Називайте як завгодно. Це може відбуватися на рівні декларативному, що ми в принципі і бачимо. От “ми хочемо в Європу”. Я не проти Європи, але я проти того, щоб мені це нав’язували.  Ти запитай у будь-кого, чи відчуває він себе вільною людиною?  Конкретне питання. От ти наприклад відчуваєш себе вільною людиною?

-Я себе відчуваю вільною людиною.

– У чому це проявляється? 

-У свободі мого вибору.

-О! Дай пять! 95 % не зможуть відповісти на це питання. 

Або от запитати, до чого ти йдеш, що ти хочеш? Яка мета твоя? Це ж безпосередньо стосується людини. Жить щасливо, кажуть…  От дивився програму одну по психосоматиці. Там прийшла така жінка 130 кг і ведучий питає, що ти хочеш? Вона каже: “Похудєть”. “Піз*ьож”, – він їй отак прямо і каже, щоб дійшло. Вона в шоці. Слово “похудєть” від слова “худо”. Ти хочеш, щоб тобі хуже було? То це один момент. Пострункішати, скинути лишню вагу – це інша справа. Треба правильно називати всі ці речі. От тоді лише люди почнуть правильно жити. Відбувається матеріалізація думки. Хочеш “похудєть”, скинеш 15 кг – і буде серцевий напад, бо ти “похудеть” захотіла.

Ще які слова недоречні зустрічаєте?

Позорище. У нашому розумінні це “а, біжиш, напився! позорище”. Позорище – це від слова зір.  Позирить, подивитися. Це видовище, а не совісний момент. І там багато таких же слів. Пішли зараз різні школи Фен-Шуй. А свої, слов’янські традиції ми забуваємо. От наприклад,  кажуть “не мети на заході з хати. Якщо хочеш підмести – мети в хату”. Так як? Ми ж звідти прибираємо, з хати! Ну так вранці, кажу, це робіть тоді.  Так само і в Лубнах. Скільки не звертаються до Куценка. І якщо  я сказав, що буде так – значить так і буде. А якщо Куценко сказав, що так не буде – значить не буде. Але оці “обществєнніки” не розуміють. Ходять через день, хочуть щоб я очолив їхній рух.  Але немає в них ніякого руху.

Який саме рух?

Ну оцей двіжняк їхній по газу. “давайте створимо комунальне підприємство”. Ну давайте, кажу. Одного разу виходжу з міської ради, а там вони стоять, оці активісти. Ждуть поки мер їх прийме. Кажуть, Толік, давай до нас. Ти ж грамотна людина, оце все щьолкаєш. Кажу, хлопці, є єдина умова, через яку я можу до вас долучитися. Яка, питають. Відповідаю: “Ви, відкриваєте закон про місцеве самоврядування. Вивчаєте його, і все що з ним пов’язане.  Вивчаєте посадові обов’язки голови, секретаря  і депутата міської ради. отоді кажу ми з вами будемо говорити”.

Так ми ж не юристи, кажуть. Так а що ж ви тоді хочете добитися тут, питаю? 

Я перестав цим питанням взагалі цікавитися.  Я займаюся собою і моєю сім’єю,  теплличкою і огородіком, я займаюсь органічним землеробством. Використовую виключно органічні продукти для себе і своєї сім’ї.

Що ви вирощуєте у своїй теплиці?

Весь борщовий набір.

Незвичайне щось є?

Селера. Дуже важко її вирощувати. Із того що ми не можемо купити – нічого не вирощую. Я прихильник того, що ми вирощуємо тут. Банани точно не вирощую, вони нам користі ніякої не приносять.  Інша справа, що клімат змінюється, і зараз вже в Херсоні пустеля на 400  кілометрів.  І у нас стає вже тепліше. У нас буде змога двічі на рік вирощувати урожай. Вже зараз, якщо посадити картоплю в березні місяця, то в липні її можна вибрать і посадить знову і в жовтні зібрати другий урожай. Просто в наших традиціях такого немає. Але в реаліях воно з’являється. Той самий лимон, вже у нас вирощують, але ж він не характерна культура для нашого регіону.  В Києві чи Чернігові вже банани вирощують в теплицях. Це виключення, але воно підтверджує правило, що клімат змінюється. Але мені це не треба. Я користуюся тим що мені дає матінка природа. При-роді. В мене є мій рід український, з моїми традиціями, корінням. От їли раніше борщ, і я його готую. У мене дружина рідко готує. Якщо я вдома , то діти завжди говорять: “Бать, звари борщу”.

В основному борщ готуєте?

Я готую все що завгодно. Люблю готувати. 

Особлива страва яка?

Домашня лапша з грибами. Привіз, до речі, з Росії. У Нижньому  Новгороді я з 2003 по 2007 рік працював. Там 75 % живе українців. І на всіх фестивалях де я співав, я співав виключно українською. Пісню “Два кольори” в Нижньому Новгороді встав зал і співав стоячи. Бо живуть там українці.

Якщо в Лубнах якийсь захід мистецький відбувається, організований приватною особою, а не владою, не перешкоджають? 

Ні, я таких випадків не знаю. Влада ніяк не відноситься до приватних. Не підтримує, але і не забороняє. Ну особливо якщо я от є ініціатором якихось заходів, то вони знають, що я знаю процедуру.  Я можу це зробити шляхом повідомлення не пізніше, ніж за дві години до початку заходу.  Але ніколи заборон у всякому разі не виникало. 

У 2016 році я мав судовий процес з головою ради. По причині невиконання  своїх обов’язків, пункт 11 стаття 42. Не скликає загальних зборів. а не скликає, бо на загальних зборах можна зняти мера одним голосуванням. Постанова Верховної ради 1993 року діюча. Там сказано, що не рідше, ніж один раз на рік, скликаються загальні збори міста, селища. А цього не виконується. Того був позов. Але я його програв. Бо суддя виходить і каже мені: “Анатолій Павлович, я не можу виконати таке рішення”. “Чого?” – кажу. “Бо хочу ще як мінімум попрацювати, а як максимум пожити”, – каже.  

Це б був прецедент в Україні. Тому в мене і з’явилася 109, частина друга. Верховна влада, Президент і його оточуючі зрозуміли, що з цим юридично боротися не можливо, програють. Закони так створені були, що вони просто пролітають. І того тоді беспредел включається. Дається команда силовим структурам і, звичайно, підробна ухвала суду. З розмитою печаткою, підписом. Причому навіть ксерокопія. І тоді в 7 ранку бійці СБУ, свідки вже “заряжені”. Це називається беспредел. Іншого шляху в них немає. Юридично вони програють. Навіть в Європейському суді. Тому я чітко знаю що роблю, як, де і з ким говорити. Якщо ми говоримо про посадових осіб, то в мене ворогів немає. Якщо хтось вважає себе моїм ворогом – то це його проблема. У мене немає ворогів. Я до людей ставлюся з великою повагою і шануванням. З тими людьми, які мені створили певні проблеми і перешкоди, я не маю справи просто. Але вони ж є. Вони мають право на життя. Я з такими людьми ніколи справ не матиму. У мене багато ворогів з’явилося, коли я відстоював Замкову Гору. Говорив, що не можна там роздавати участки  АТО-вцям. Зразу ж всі приїхали туди. Кажу, не треба вам хлопці ця земля. Ви ніколи там будуватися не будете, бо там військова частина. Там все в мазуті, в камінні. Вам всі інфраструктури треба буде за власний рахунок вести бо там їх немає. Ну 42 участки таки роздали. Зараз там бур’ян один. Замість того, щоб створити там оглядовий майданчик, парк. Причому був гарний проект людини, яка працювала в архітектурі. Був прекрасний план розбудови цього місця. Там чудовий краєвид. Там можна було проводити фестивалі. 

Автор: Вадим Кирпиченко

Дивіться також: Ексклюзивне інтерв’ю з волонтером Світланою Німець

Поділись з друзями!
error1
fb-share-icon

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.