Топ 10 найцікавіших моментів в подорожі Західною Україною.

Для мешканця півдня, який вперше детально вивчає особливості ментальності заходу, досить часто зустрічаються незвичні речі, яких в принципі або неможливо або дуже нечасто можна побачити вдома. Навесні 2015 я, одесит по паспорту та в душі, мав подорож українськими Карпатами. Тут спробую перелічити найнезабутніші моменти та враження.

В горах

Першим враження була неймовірна гостинність місцевих. Побачивши мандрівника з рюкзаком, багато хто запрошував в гості, годував та при нагоді пропонував ночівлю. Що дивно, це були люди в більшості досить заможні. Якщо гроші не зіпсували людину – така особистість заслуговує на величезну повагу.

Дерев’яна церква в селі Потелич на Львівщині. 8 українських дерев’яних церков нещодавно були включені до списку Всесвітньої культурної спадщини Юнеско. У мене на меті – побачити всі. Найбільш ефектною виявилась саме ця. Найдавніша дерев’яна церква України була збудована 1502 року. За переказами, у ній молився сам пан Зиновій Хмельниченко, більш відомий як Богдан Хмельницький. Дістатися до неї вийшло лише пізно ввечері, але, як виявилось, це був найкращий час для того, щоб відчути її атмосферу. Тотальна самотність, похмурість та непостійність буття підкреслювалась невеликим цвинтарем біля храму. 

Церква в Потеличі

Ужоцький перевал. Найгарніший з чотирьох перевалів через Карпати, він запам’ятався не лише краєвидами, а й дуже глухою трасою. Я з попутницею стартував зі Львова зранку, щоб автостопом до вечора бути в Ужгороді, але вийшло добратись лише до Великого Березного. У подорожі випадковостей не буває. У Березному ми «вписалися» на ніч в дуже хорошої родини. Їхня донька згодом стала найкращою подругою для моєї попутниці.

Ужоцький перевал

Смачна кава на даху чоловічого монастиря в Грушево на Закарпатті. Ми з попутницею застрягли ввечері між Тячевом та Раховом та вирішили «вписатися» на ніч в монастир. Нас дуже радо прийняли там. Хлопчина на прізвисько Зачуха запропонував помилуватись зірками на даху. Захоплено споглядаючи на мою напарницю, він розлив нам кави «з ніштяками» та присів обабіч. Ми ж насолоджувались краєвидом та «нестерпною легкістю буття».

Карпати

Моя попутниця. Дивна річ життя. Дівчина з модельною зовнішністю та моя хороша подруга призналась, що йде заміж за турка та приймає іслам. «Турецькі дівчата дуже консервативні та неприступні. Статеві відносини можливі лише після весілля. Тому українки для турків стають у великій нагоді», – сказала чистокровна українка з козацького міста Чигирин.

У горах

Підйом на Говерлу в туман. Незважаючи на відмовляння працівників турбази «Заросляк», я в туман та сніг в китайських кросівках пішов на найвищу гору українських Карпат. Майже перед вершиною був сильний сніг та вітер, що звалював з ніг. На моє здивування, на вершині я зустрів закохану парочку, що фоткались, тримались за що попало, щоб вітер не здув та радо посміхались від щастя. Виявилося, що вони поставили собі за мету – якщо сьогодні вони піднімуться на Говерлу, то одружаться. Мені випала честь привітати їх першим! Щастя вам, галичани!!!

Вершина Говерли взимку

Лужки біля Осмолоди. Це місцевість на Франківщині, де знаходиться єдиний в Україні «особножительний» монастир. Тобто монахи живуть окремо один від одного, не спілкуються між собою та майже не мають виходу назовні – у буремний світ. Греко-католицький монастир радо прийняв мене, православного, на ніч в дерев’яному будиночку під горою. Взагалі, від місцевості віє глибинними Карпатами, такої атмосфери не зустрінеш більше ніде. Туди варто їхати ранньої весни або пізньої осені, коли людей майже нема, лише мольфари ховаються за деревами…

На Говерлі
Біля Говерли

 Прокурава. Це мальовниче село на Косівщині біля Шешор. З попутницею (вже іншою) ми вирішили прогулятись до Шешорських водоспадів, але заговорились, та й не помітили, як пройшли зайвих 11 км вглиб Карпат до «непопсового» села Прокурава. Там ми познайомились з місцевим художником, який, як справжня творча людина, був трохи напідпитку.  Надзвичайні краєвиди та розквітаюча природа супроводжували нас весь час. Дорогою назад ми співали «как упоительны в Шешорах вечера», весело сміялись та фоткали їжаків у хащах.

В Карпатах

Маковиця 70+. По каучсерфінгу ми «вписалися» в Коломиї у чудової жінки за 60, яка активно ходить в гори в своєму віці. На вихідні ми були запрошені в похід на кілометрову Маковицю біля Яремчі. Бригада молодих людей середнього віку 60, 70, 80+ років жваво піднялась на гору, дорогою розповідаючи цікаві історії гірського життя. Анітрохи не втомившись, всі спустились з іншого боку та почали планувати наступну подорож. «Шоб ви так жили в их возрасте» !!!

Маковиця

Позитивна бабуля на Долинському перевалі. Продовжуючи тему вічно молодих, згадаю життєрадісну бабцю з гірського села між Міжгір’ям та Долиною. На цьому перевалі найрозбитіша дорога з усіх існуючих, тому майже ніхто там не їздить. Йдучи пішки, я познайомився з колоритною особистістю – у старому одязі, з побитим відром часів Першої світової, до джерела йшла щаслива дівчина дев’яноста років. Розговорившись, я дізнався, що в неї розвалилась хата, дітей та онуків не має, чоловік давно помер, живе вона в старому сараї, але вдячна Богу за все, що Він дав їй в її житті. «Я сама щаслива» – сказала вона. Вражений, я поділився з нею запасами харчів та дав трохи одягу. «Ось бачите – звернулась вона до мене – і вас Бог послав мені сьогодні. Не забуває про мене грішну, як же мені не радіти?» Згадуючи про неї зараз, у затишку та самотності, я пригадав чудову притчу, що мені розповів один монах в Криму, у печерному монастирі Чілтер-Коба (св. Феодора Стратілата): Помер якось священик. На тому світі він зустрічає одного чоловіка, який запитує – «Ти Ісуса Христа знаєш?» «Звичайно – відповів пастор – я Йому такі меси співав, такі славослов’я казав!» «Добре – йди туди, будь-ласка» – показав чоловік кудись вдаль. Помер якось інший священик – і таж сама історія. «Звичайно знаю, я Христу майже кожен день літургії служив та всю Біблію прочитав». «Тож йди туди, будь-ласка». Помирає якось стара бабка з глухого села. Зустрічає на тому світі того ж самого чоловіка. «Бабусю, ти Ісуса Христа знаєш?» Вона відповідає – «Господи помилуй, звичайно знаю. Да хто ж Тебе не знає?»… 

Шешори

Це була чудова подорож. Багато що не вмістилось сюди, багато що запам’ятається назавжди. Дякувати долі за все…

Автор – Євген ФЕДЕНКО (мандрівник, історик, публіцист, автор проєкту «ЮНЕСКО, Вся Всесвітня спадщина автостопом»)

Читайте також:

ЗНАЙШЛА СЕБЕ І СВІЙ РАЙ В КАЛАБРІЇ

Поділись з друзями!
error2
fb-share-icon

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.