«Повертаєшся в Україну – і хочеться тихо пробрести кукурудзою...»
– Наталю, Ви час від часу від’їжджаєте за кордон для заробіток, для подорожей. Як обрали такий спосіб життя і чи не лякала Вас невідомість?
– Я думаю, страшно жити в країні, де тебе не поважають, не рахуються з тобою, принижують, примушуючи на колінах з протягнутою рукою виживати.
Звичайно, хвилююся перед від’їздом, але бажання знову поринути в інше життя перемагає. Моє покоління (мені 59 років) виросло в бездуховній країні, де не вчили любити себе, вірити у свої сили, де гонили від Божого храму. Для мене ці подорожі стали стимулом, здачею особистого екзамену: на що я здатна і чому потрібно вчитись.
Що цікаво, у мені вмикається «біоробот», завдяки якому потужно працюю і нічого по здоров’ю не хвилює. А тільки повертаюся додому, в Україну, – то спинка, то ніжка… Психосоматику ніхто не відміняв, як і велику віру в себе і свої сили! Всім раджу: випробуйте себе, бо життя так швидко мчить, хоч буде що згадати.
Я вже майже півроку проживаю в Калабрії – це південь Італії. Вражає дивовижна природа: гори, дуже чисте світло-бірюзове Іонічне море. Для мене цей період – не простий, не стало мами, життя розділилось на до і після. Змінивши місце проживання, поринувши в іншу культуру, я, як монах високо в горах, у спокійно-душевній обстановці аналізую, розкладую своє життя по поличках. Я – жінка не дуже сильна, не дуже швидка, але дуже самовпевнена – знайшла себе і свій рай в Калабрії.
– Як Вас прийняли італійці?
– Італійці – привітні, мені дуже легко з ними спілкуватись, вони люблять щирих та відкритих людей і завжди відповідають взаємністю. Я не чула, щоб комусь грубо відповідали, як наші українські «маленькі» чиновники. Буде важко знову звикати до нашої української культури, коли повернуся додому.
Чоловіки галантні з жінками, по-доброму ставляться до заробітчанок. Я не спостерігала, щоб українок принижували чи дозволяли неделікатність, про що в нас, в Україні, складають байки. Багато землячок вийшли заміж за італійців.
Звичайно, я не запитувала в італійців про їхню зарплатню, тому що тут дуже делікатні люди – можуть не так зрозуміти. Вони ж мені теж платять, безкоштовно харчують. Багато що залежить від людей, наприклад, бідніша сім’я може більше платити і кращі умови проживання надати, ніж заможна.
У них дорогі комунальні послуги. Продукти – дешеві. Наприклад, один кілограм свинячої вирізки коштує вісім з половиною євро, велика плитка шоколаду – три євро, кілограм винограду – два євро, солодка випічка, маленькі тістечка – по одному євро, кілограм дині – три євро. Днями відвідала великий супермаркет, прицінилася, що кросівки можна купити за 25 євро, кофтинки за 19 євро, за 100 євро пуховик. Є й дорогі речі, але на них бувають великі знижки – до 70%. П’ять євро коштує пачка заварної кави (25 грамів), одне євро літрова пачка магазинного молока, півторалітрова пляшка води без газу – 33 сольдо, нормальний мобільний телефон – 200 євро. Купила собі парфуми за сім євро – великий флакон. Квиток із Стіньяно до Сідерно (30 кілометрів) туди й назад – три євро.
Пенсіонери отримують соціальну допомогу, щоб могли найняти доглядальницю. Італійки теж працюють доглядальницями, донька мого сеньйора проживає в Турині і ходить прибирати до багатих італійців. Доглядальниця в італійській сім’ї, як член родини. Звичайно, бувають різні випадки, але не часто.
– Невже ж немає ложки дьогтю в цій солодкій бочці меду?
– Італійці надзвичайно чистоплотні, навіть у власних будинках використовують дуже багато дезінфікуючих засобів! А от на вулицях, чомусь, брудно. Кидають все під ноги. Аж якось жаль – у такому квітучому раю і так брудно.
У нас, в Україні, у маленьких містечках набагато чистіше. Це тільки в Калабрії так брудно. Кажуть, що в північних регіонах охайно і все по-іншому.
Ще мені обурливо, що тут ватаги бездомних, нещасних котиків і собачок. І їх, на жаль, не годують, як в Україні – під кожним магазином.
– Чи не шкодуєте, що багато часу проводите далеко від батьківщини?
Я вже четвертий рік подорожую і не шкодую, що вибрала цей шлях. Хочеться привезти до рідної України все добре, корисне, позитивне, що віднайшла за рубежем. Дуже хочеться, щоб українці піднялися як на економічному, так і на духовному рівні. Такий трудолюбивий народ на такій чудовій землі проживає і якось не поважає себе, ніяк не відірветься від радянського мислення.
Українці кажуть, що італійці хитрі. Не знаю, мені вони, як і всі європейці, – по-дитячому наївні, але серйозні і відповідальні. Ми, українці, в Європі приживаємось легко, а от європейцям в Україні, думаю, незрозуміло, важкувато. Якщо їм сподобалася людина, то вони, як до рідної ставляться. Якщо зробиш щось для них, навіть незначне, – дуже вдячні, чого не скажеш про земляків-українців.
Після гостини родичі сеньйорів обов’язково знайдуть тебе, щоб сказати: «До побачення». Завжди поцікавляться, як в тебе справи і побажають добра. Ще й сто разів запросять на каву. Можливо, я ще не добре знаю італійців, можливо, у них теж є якісь негативні риси, але мені тут морально комфортно жити, як і в Польщі, і в Чехії. У Європі поважають людей просто так. Що не скажеш про багатьох українців, які підлещуються до заможних і «потрібних» людей.
Я тут – сеньйора, в Польщі – пані, як і в Чехії. А в Україні, доки працювала вихователем, була Наталія Миколаївна, як перейшла на компресорну в господарчу службу – стала просто Наташка.
Вдячна керівнику колишнього «Київтрансгазу» за те, що скоротили господарчі служби на компресорних. Не знаю, скільки вони на нас заощадили коштів, але я хоч світу подивилась, навчилась, як потрібно жити. А то так би в полі на компресорній нічого і не бачила. Побільше б українців привозили досвід з Європи, можливо, чомусь би і навчили наших чиновників, підняли б духовність нації – хіба ми гірші від інших?
От ситуація в маркеті. Взяла йогурт, зазвичай, в Україні дивлюся термін придатності, в Італії не подивилась. І що – на касі завернули і я чекала, поки не принесуть свіжий. Українці таким неуважним до «дрібниць» були б тільки раді. Коли вперше, у вихідний, їхала на пульмані (це – автобус), то забула парасолю. Яке ж було моє здивування, коли в наступний вихідний разом із квитком водій з посмішкою подав мою парасолю!
Якось на газокомпресорну станцію приїхав іноземний спеціаліст. Він афористично висловився: «Українці – щаслива нація, бо не знають, як нещасливо живуть». Зрозуміла суть, коли почала подорожувати. Так безжально, нахабно не обкрадають простий народ ні в одній європейській країні!
Порівнюю працю у Чехії в фірмі «Суші тайм», у готелі, у ресторані високої італійської кухні; у Польщі на заводі «Лоренс» з виготовлення чіпсів, на заводі з пакування червоної рибки; в Італії доглядальницею, компаньйонкою біля літніх людей, і відчуваю сама за себе гордість і повагу, чого не знала в Україні.
Я не сиджу в Інтернеті, немає часу на розмови із землячками, мобілка вимкнена. Вмикаю, коли відпочиваю. Мені в Італії легше, спокійніше, захищеніше. Повертаєшся в Україну і хочеться тихо пробрести кукурудзою, щоб ніхто не бачив. Наштовхуєшся на нескінченні допити «доброзичливців»: скільки «приперла бабла», ще й натякнуть, чим заробила, а найстрашніше – що за зароблені, не такі вже великі гроші, в Україні чиновники «понакручували» колосальні податки, а ще – можеш отримати по голові, бо тебе вже чекають всякі шахраї (знаю, про що пишу). Сходиш декілька разів у АТБ – і грошей немає, тому легше виживати в Польщі, Чехії чи Італії, ніж в рідній Україні.
– Наталю, розкажіть про італійський побут, свята, традиції?
– Італійці – віруючі люди, але не до фанатизму. Вони не бігають до костелу, а живуть по Божих законах: не пліткуй, не вкради, люби ближнього, як самого себе. На свята в них не ломляться столи від наїдків і спиртного. Головне для них –спілкування. В українців – навпаки. Я кажу про основне прорадянське стадо. Знаю, що є багато самодостатніх, розумних, духовно багатих людей. Я дуже б не хотіла їх образити. Ми – трудолюбивий народ, красива нація (так говорять італійці), але система…
У мене був друг-італієць Карло, директор готельно-ресторанного комплексу «Лігабуйє». Він розповідав про життя молоді в Італії. Вони рано починають займатися сексом, без шкоди здоров’ю і проблем, ще з раннього віку, у школі їм все доступно пояснюють. Італійці довго навчаються, будують кар’єру і вже потім усвідомлено створюють сім’ю, до цього наживши майно і маючи уяву, для чого їм сім’я.
Розлучень мало, тут це довгий, дуже нервозний процес. Швидше завести на стороні любов, чоловіки в цьому собі не відмовляють. Жінки терплять, бо часто сидять вдома з дітьми і залежні від чоловіка.
Карло говорив, що українці – дуже красива, роботяща нація, але ми не впевнені, якісь нещасні. Молоді українки западають на іноземців, їм це приємно, але дико, що наші дівчата так принижуються, низька самооцінка не прикрашає.
– Якими стравами зазвичай смакують в Італії? Чи відрізняється кухня?
Італійки на кухні проводять мало часу, страви – прості й не вибагливі, головна їжа кожного дня – паста. Інколи балую підопічного і його родину, сусідів нашими українськими млинцями, котлетками, борщиком.
Кожну неділю італійці збираються за обідом – це святе. Традиційна зустріч називається доменіка (неділя).
Допомагаю сеньйорі накривати стіл для дітей та онуків. Я натерла варену картоплю. Сеньйора на основі неї зробила запіканку, додала кришені варені яйця, шинку, щось схоже на сметану і – як же ж без сиру! – зверху тертий сир. Було м’ясо свинини тушковане, звичайно паста з соусом суго, тушковані великі боби, замариновані шматочки листя салату. З напоїв завжди стоїть привозна вода, кока-кола. Онук приніс красиво упаковане печиво, онучка спекла чіз-кейк із полуницею.
Хочу зауважити, що діти, яких я бачила, це старшокласники, студенти – дуже виховані. Дівчатка та й сеньйори без манікюрів, майже не використовують косметику, парфумів чи одеколонів. Дуже поважають батьків.
Цікаво, що кактуси просто їдять, як фрукти, не чула, щоб вони щось з ними робили. Середній син мого сеньйора запросив у гості на дачу. Зібрались його дорослі діти, внуки. Смажили на грилі ковбаски, помазуючи вінчиком оливковою олією з орегано, реберця свинячі, тоненькі довгі смужки почеревини, печінку.
На підсмажені гріночки з хліба викладали суміш із дрібно посічених помідорів, цибулі, базиліку, змащених оливковою олією, було підсмажене на шпажках кубиками свиняче м’яско, зафіксоване шматочками солодкого перцю.
На десерт – великий кавун, плоди кактуса, інжиру, морозиво, кока-кола, вино, пиво. Добре, що не було пасти, бо вже набридла!
Додам, що італійці схиблені на дезінфікуючих засобах: посуд, підлога і т. д. відполіровано до блиску! В будинках панує затишок, але, як на мене, забагато статуеток, особливо релігійної тематики.
Займаються виноградниками, роблять смачне домашнє столове вино, полюбляють пити в обід, але в міру. В італійців є приказка: «П’яно-п’яно, поко-поко» – це означає повільно-повільно, потроху-потроху. За цим принципом вони і поживають. А ще в них сієста із 13:00 до 16:00, всі заклади закриваються теж.
– Пенсіонери там, напевне, не зубожіють, як в Україні?
Італійці – довгожителі, п’ють домашнє вино потроху, міцну каву, а тиск не міряють. Можливо, секрет у розміреному темпі життя, у чистому гірсько-морському повітрі. Старенькі, але молоді душею, італійці не схожі на наших пенсіонерів. Вдягають джинси, кросівки, шкарпетки тільки біленькі; вимиті, надушені й не згадують про свій вік.
Дивуються, як наші українські чоловіки таких додільних красунь не бережуть і відпускають далеко від себе.
Столи на кухнях чималі, щоб помістилася вся родина, застилають великою, святковою скатертиною. На торжества обов’язково подаються серветки, ножі, всі потрібні прибори, наче в ресторані. У будній день лише невеличкі полотенця для кожного, які кладуться під тарілки.
Старенькі вміло користуються ножем у правій руці і вилкою в лівій, все за етикетом. Так живуть і в місті, і в селі. Дуже полюбляють кока-колу, а зазвичай, п’ють воду. Не знають, що таке компот, кисломолочний сир. В основному, все варять, смажать. Рідко торти печуть, навіть піца покупна. Хліб смачний, ділять його на шматочки, розкладають у харчові кульки і в морозильник. Помідори також заморожують на зиму. Консервацією геть не переймаються.
Люблять дивитись телевізор, який стоїть у кожній кімнаті, туалет з ванною є на кожнім поверсі. Будинки – великі, кількаповерхові, з каменю, підлога, викладена плиткою, немає паласів, зате багато картин та антикваріату. В оселі не прийнято роззуватись. В гості до чужих ходять інколи, в основному, живуть своєю великою, дружньою сім’єю. На кухнях газові балони, топлять дровами в каміні або стуфі.
В Україні майже на кожному метрі «пивнушка», а в Італії – кафетерії з багаточисленними тістечками, тортами. Італійці мають звичку починати ранок із візиту в це смачне місце. Чіпси бачила тільки в одному виді, тут більше популярна здорова їжа.
В костелі електричні свічечки, вкинув сольдо і натиснув кнопочку, щоб свічечка включилась. Італійці люблять розмаїття квітів, щоб зелено було біля будинку. І все це росте у вазонах, тому що земля їхня не така родюча, як наша. А в селах, у горах, зовсім камінь на камені. У сільських незаможних будиночках гарні євроремонти.
Вдома на стінах розміщено багато фото родичів, біля померлих цілодобово горять свічечки, мабуть, на батарейці, потухла – купують нову.
Зими не холодні, найбільше 0°. Сміття ділять на папір, пластик, скло, продуктові і не натуральні відходи; пластик і скло обов’язково миють.
– Що найчастіше обговорюють італійці в компанії?
– Не дарма кажуть, що улюблені теми італійців різного віку – це смачна їжа і секс. Правда – от такі вони південні люди. Ще чомусь італійці обожнюють чорні кольори одягу. Вони круті водії в горах, де дорога, як серпантин, дивишся вниз і дух захоплює. А на дорогах ганяють без правил, рідко пропускають навіть на переходах.
Колись давно в мене була велика мрія – ступити хоча б однією ногою в Європу! Уже проїхала й пройшла пів Європи! Мрійте, тому що мрії збуваються!
Поділись з друзями!
1