ЗНАЙШЛА СЕБЕ І СВІЙ РАЙ В КАЛАБРІЇ

Advertisement

«Повертаєшся в Україну – і хочеться тихо пробрести кукурудзою...»

– Наталю, Ви час від часу від’їжджаєте за кордон для заробіток, для подорожей. Як обрали такий спосіб життя і чи не лякала Вас невідомість?

– Я думаю, страшно жити в країні, де тебе не поважають, не рахуються з тобою, принижують, примушуючи на колінах з протягнутою рукою виживати.

Звичайно, хвилююся перед від’їздом, але бажання знову поринути в інше життя перемагає. Моє покоління (мені 59 років) виросло в бездуховній країні, де не вчили любити себе, вірити у свої сили, де гонили від Божого храму. Для мене ці подорожі стали стимулом, здачею особистого екзамену: на що я здатна і чому потрібно вчитись.

Що цікаво, у мені вмикається «біоробот», завдяки якому потужно працюю і нічого по здоров’ю не хвилює. А тільки повертаюся додому, в Україну, – то спинка, то ніжка… Психосоматику ніхто не відміняв, як і велику віру в себе і свої сили! Всім раджу: випробуйте себе, бо життя так швидко мчить, хоч буде що згадати.

Я вже майже півроку проживаю в Калабрії – це південь Італії. Вражає дивовижна природа: гори, дуже чисте світло-бірюзове Іонічне море. Для мене цей період – не простий, не стало мами, життя розділилось на до і після. Змінивши місце проживання, поринувши в іншу культуру, я, як монах високо в горах, у спокійно-душевній обстановці аналізую, розкладую своє життя по поличках. Я – жінка не дуже сильна, не дуже швидка, але дуже самовпевнена –  знайшла себе і свій рай в Калабрії. 

Наталія в Сідерно

Як Вас прийняли італійці?

– Італійці – привітні, мені дуже легко з ними спілкуватись, вони люблять щирих та відкритих людей і завжди відповідають взаємністю. Я не чула, щоб комусь грубо відповідали, як наші українські «маленькі» чиновники. Буде важко знову звикати до нашої української культури, коли повернуся додому.

Чоловіки галантні з жінками, по-доброму ставляться до заробітчанок. Я не спостерігала, щоб українок принижували чи дозволяли неделікатність, про що в нас, в Україні, складають байки. Багато землячок вийшли заміж за італійців.

Звичайно, я не запитувала в італійців про їхню зарплатню, тому що тут дуже делікатні люди – можуть не так зрозуміти. Вони ж мені теж платять, безкоштовно харчують. Багато що залежить від людей, наприклад, бідніша сім’я може більше платити і кращі умови проживання надати, ніж заможна.

 

У них дорогі комунальні послуги. Продукти – дешеві. Наприклад, один кілограм свинячої вирізки коштує вісім з половиною євро, велика плитка шоколаду – три євро, кілограм винограду – два євро, солодка випічка, маленькі тістечка – по одному євро, кілограм дині – три євро. Днями відвідала великий супермаркет, прицінилася, що кросівки можна купити за 25 євро, кофтинки за 19 євро, за 100 євро пуховик. Є й дорогі речі, але на них бувають великі знижки – до 70%. П’ять євро коштує пачка заварної кави (25 грамів), одне євро літрова пачка магазинного молока, півторалітрова пляшка води без газу – 33 сольдо, нормальний мобільний телефон – 200 євро. Купила собі парфуми за сім євро – великий флакон. Квиток із Стіньяно до Сідерно (30 кілометрів) туди й назад – три євро.

Пенсіонери отримують соціальну допомогу, щоб могли найняти доглядальницю. Італійки теж працюють доглядальницями, донька мого сеньйора проживає в Турині і ходить прибирати до багатих італійців. Доглядальниця в італійській сім’ї, як член родини. Звичайно, бувають різні випадки, але не часто.

Калабрія

– Невже ж немає ложки дьогтю в цій солодкій бочці меду?

– Італійці надзвичайно чистоплотні, навіть у власних будинках використовують дуже багато дезінфікуючих засобів! А от на вулицях, чомусь, брудно. Кидають все під ноги. Аж якось жаль – у такому квітучому раю і так брудно.

У нас, в Україні, у маленьких містечках набагато чистіше. Це тільки в Калабрії так брудно. Кажуть, що в північних регіонах охайно і все по-іншому.                   

Ще мені обурливо, що тут ватаги бездомних, нещасних котиків і собачок. І їх, на жаль, не годують, як в Україні – під кожним магазином.

Всюди -- квіти

– Чи не шкодуєте, що багато часу проводите далеко від батьківщини?

Я вже четвертий рік подорожую і не шкодую, що вибрала цей шлях. Хочеться привезти до рідної України все добре, корисне, позитивне, що віднайшла за рубежем. Дуже хочеться, щоб українці піднялися як на економічному, так і на духовному рівні. Такий трудолюбивий народ на такій чудовій землі проживає і якось не поважає себе, ніяк не відірветься від радянського мислення.

Українці кажуть, що італійці хитрі. Не знаю, мені вони, як і всі європейці, – по-дитячому наївні, але серйозні і відповідальні. Ми, українці, в Європі приживаємось легко, а от європейцям в Україні, думаю, незрозуміло, важкувато. Якщо їм сподобалася людина, то вони, як до рідної ставляться. Якщо зробиш щось для них, навіть незначне, – дуже вдячні, чого не скажеш про земляків-українців. 

Після гостини родичі сеньйорів обов’язково знайдуть тебе, щоб сказати: «До побачення». Завжди поцікавляться, як в тебе справи і побажають добра. Ще й сто разів запросять на каву. Можливо, я ще не добре знаю італійців, можливо, у них теж є якісь негативні риси, але мені тут морально комфортно жити, як і в Польщі, і в Чехії. У Європі поважають людей просто так. Що не скажеш про багатьох українців, які підлещуються до заможних і «потрібних» людей.

Я тут – сеньйора, в Польщі – пані, як і в Чехії. А в Україні, доки працювала вихователем, була Наталія Миколаївна, як перейшла на компресорну в господарчу службу – стала просто Наташка.

Вдячна керівнику колишнього «Київтрансгазу» за те, що скоротили господарчі служби на компресорних. Не знаю, скільки вони на нас заощадили коштів, але я хоч світу подивилась, навчилась, як потрібно жити. А то так би в полі на компресорній нічого і не бачила. Побільше б українців привозили досвід з Європи, можливо, чомусь би і навчили наших чиновників, підняли б духовність нації – хіба ми гірші від інших? 

Італійська сеньйора

От ситуація в маркеті. Взяла йогурт, зазвичай, в Україні дивлюся термін придатності, в Італії не подивилась. І що – на касі завернули і я чекала, поки не принесуть свіжий. Українці таким неуважним до «дрібниць» були б тільки раді. Коли вперше, у вихідний, їхала на пульмані (це – автобус), то забула парасолю. Яке ж було моє здивування, коли в наступний вихідний разом із квитком водій з посмішкою подав мою парасолю! 

Якось на газокомпресорну станцію приїхав іноземний спеціаліст. Він афористично висловився: «Українці – щаслива нація, бо не знають, як нещасливо живуть». Зрозуміла суть, коли почала подорожувати. Так безжально, нахабно не обкрадають простий народ ні в одній європейській країні! 

Порівнюю працю у Чехії в фірмі «Суші тайм», у готелі, у ресторані високої італійської кухні; у Польщі на заводі «Лоренс» з виготовлення чіпсів, на заводі з пакування червоної рибки; в Італії доглядальницею, компаньйонкою біля літніх людей,  і відчуваю сама за себе гордість і повагу, чого не знала в Україні. 

У місті Сідерно

Я не сиджу в Інтернеті, немає часу на розмови із землячками, мобілка вимкнена. Вмикаю, коли відпочиваю. Мені в Італії легше, спокійніше, захищеніше. Повертаєшся в Україну і хочеться тихо пробрести кукурудзою, щоб ніхто не бачив. Наштовхуєшся на нескінченні допити «доброзичливців»: скільки «приперла бабла», ще й натякнуть, чим заробила, а найстрашніше – що за зароблені, не такі вже великі гроші, в Україні чиновники «понакручували» колосальні податки, а ще – можеш отримати по голові, бо тебе вже чекають всякі шахраї (знаю, про що пишу). Сходиш декілька разів у АТБ – і грошей немає, тому легше виживати в Польщі, Чехії чи Італії, ніж в рідній Україні.

На прогулянці

Наталю, розкажіть про італійський побут, свята, традиції?

– Італійці – віруючі люди, але не до фанатизму. Вони не бігають до костелу, а живуть по Божих законах: не пліткуй, не вкради, люби ближнього, як самого себе. На свята в них не ломляться столи від наїдків і спиртного. Головне для них –спілкування. В українців – навпаки. Я кажу про основне прорадянське стадо. Знаю, що є багато самодостатніх, розумних, духовно багатих людей. Я дуже б не хотіла їх образити. Ми – трудолюбивий народ, красива нація (так говорять італійці), але система…

У мене був друг-італієць Карло, директор готельно-ресторанного комплексу «Лігабуйє». Він розповідав про життя молоді в Італії. Вони рано починають займатися сексом, без шкоди здоров’ю і проблем, ще з раннього віку, у школі їм все доступно пояснюють. Італійці довго навчаються, будують кар’єру і вже потім усвідомлено створюють сім’ю, до цього наживши майно і маючи уяву, для чого їм сім’я.

 

Розлучень мало, тут це довгий, дуже нервозний процес. Швидше завести на стороні любов, чоловіки в цьому собі не відмовляють. Жінки терплять, бо часто сидять вдома з дітьми і залежні від чоловіка.

Карло говорив, що українці – дуже красива, роботяща нація, але ми не впевнені, якісь нещасні. Молоді українки западають на іноземців, їм це приємно, але дико, що наші дівчата так принижуються, низька самооцінка не прикрашає.

Кухня італійки

– Якими стравами зазвичай смакують в Італії? Чи відрізняється кухня?

Італійки на кухні проводять мало часу, страви – прості й не вибагливі, головна їжа кожного дня – паста. Інколи балую підопічного і його родину, сусідів нашими українськими млинцями, котлетками, борщиком.

Кожну неділю італійці збираються за обідом – це святе. Традиційна зустріч називається доменіка (неділя). 

Допомагаю сеньйорі накривати  стіл для дітей та онуків. Я натерла варену картоплю. Сеньйора на основі неї зробила запіканку, додала кришені варені яйця, шинку, щось схоже на сметану і – як же ж без сиру! – зверху тертий сир. Було м’ясо свинини тушковане, звичайно паста з соусом суго, тушковані великі боби, замариновані шматочки листя салату. З напоїв завжди стоїть привозна вода, кока-кола. Онук приніс красиво упаковане печиво, онучка спекла чіз-кейк із полуницею.

Італійський дворик

Хочу зауважити, що діти, яких я бачила, це старшокласники, студенти – дуже виховані. Дівчатка та й сеньйори без манікюрів, майже не використовують косметику, парфумів чи одеколонів. Дуже поважають батьків.

Цікаво, що кактуси просто їдять, як фрукти, не чула, щоб вони щось з ними робили. Середній син мого сеньйора запросив у гості на дачу. Зібрались його дорослі діти, внуки. Смажили на грилі ковбаски, помазуючи вінчиком оливковою олією з орегано, реберця свинячі, тоненькі довгі смужки почеревини, печінку.

Їстівні кактуси

 На підсмажені гріночки з хліба викладали суміш із дрібно посічених помідорів, цибулі, базиліку, змащених оливковою олією, було підсмажене на шпажках кубиками свиняче м’яско, зафіксоване шматочками солодкого перцю.

На десерт – великий кавун, плоди кактуса, інжиру, морозиво, кока-кола, вино, пиво. Добре, що не було пасти, бо вже набридла!

Додам, що італійці схиблені на дезінфікуючих засобах: посуд, підлога і т. д. відполіровано до блиску! В будинках панує затишок, але, як на мене, забагато статуеток, особливо релігійної тематики.

Займаються виноградниками, роблять смачне домашнє столове вино, полюбляють пити в обід, але в міру. В італійців є приказка: «П’яно-п’яно, поко-поко» – це означає повільно-повільно, потроху-потроху. За цим принципом вони і поживають. А ще в них сієста із 13:00 до 16:00, всі заклади закриваються теж. 

Спальня італійської сеньйори
Кактуси

– Пенсіонери там, напевне, не зубожіють, як в Україні?

Італійці – довгожителі, п’ють домашнє вино потроху, міцну каву, а тиск не міряють. Можливо, секрет у розміреному темпі життя, у чистому гірсько-морському повітрі. Старенькі, але молоді душею, італійці не схожі на наших пенсіонерів. Вдягають джинси, кросівки, шкарпетки тільки біленькі; вимиті, надушені й не згадують про свій вік. 

Дивуються, як наші українські чоловіки таких додільних красунь не бережуть і відпускають далеко від себе. 

Столи на кухнях чималі, щоб помістилася вся родина, застилають великою, святковою скатертиною. На торжества обов’язково подаються серветки, ножі, всі потрібні прибори, наче в ресторані. У будній день лише невеличкі полотенця для кожного, які кладуться під тарілки. 

Старенькі вміло користуються ножем у правій руці і вилкою в лівій, все за етикетом. Так живуть і в місті, і в селі. Дуже полюбляють кока-колу, а зазвичай, п’ють воду. Не знають, що таке компот, кисломолочний сир. В основному, все варять, смажать. Рідко торти печуть, навіть піца покупна. Хліб смачний, ділять його на шматочки,  розкладають у харчові кульки і в морозильник. Помідори також заморожують на зиму. Консервацією геть не переймаються.

Вулиця Калабрії

Люблять дивитись телевізор, який стоїть у кожній кімнаті, туалет з ванною є на кожнім поверсі. Будинки – великі, кількаповерхові, з каменю, підлога, викладена  плиткою, немає паласів, зате багато картин та антикваріату. В оселі не прийнято роззуватись. В гості до чужих ходять інколи, в основному, живуть своєю великою, дружньою сім’єю. На кухнях газові балони, топлять дровами в каміні або стуфі.

В Україні майже на кожному метрі «пивнушка», а в Італії – кафетерії з багаточисленними тістечками, тортами. Італійці мають звичку починати ранок із візиту в це смачне місце. Чіпси бачила тільки в одному виді, тут більше популярна здорова їжа. 

Костел Калабрія

В костелі електричні свічечки, вкинув сольдо і натиснув кнопочку, щоб свічечка включилась. Італійці люблять розмаїття квітів, щоб зелено було біля будинку. І все це росте у вазонах, тому що земля їхня не така родюча, як наша. А в селах, у горах, зовсім камінь на камені. У сільських незаможних будиночках гарні євроремонти.

Вдома на стінах розміщено  багато фото родичів, біля померлих цілодобово горять свічечки, мабуть, на батарейці, потухла – купують нову. 

Зими не холодні,  найбільше 0°. Сміття ділять на папір, пластик, скло, продуктові і не натуральні відходи; пластик і скло обов’язково миють.

Наталія на прогулянці

Що найчастіше обговорюють італійці в компанії?

– Не дарма кажуть, що улюблені теми італійців різного віку – це смачна їжа і секс. Правда – от такі вони південні  люди. Ще чомусь італійці обожнюють чорні кольори одягу. Вони круті водії в горах, де дорога, як серпантин, дивишся вниз і дух захоплює. А на дорогах ганяють без правил, рідко пропускають навіть на переходах.

Колись давно в мене була велика мрія – ступити хоча б однією ногою в Європу! Уже проїхала й пройшла пів Європи! Мрійте, тому що мрії збуваються!

Поділись з друзями!
error0

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.