Після здійснення акту вандалізму 26 жовтня, кваліфікованого як гуртове хуліганство, минуло 2 місяці. За цей час можна було не лише розслідувати справу, а й засудити та посадити хуліганів. Та для цього треба знайти, кому належав пам’ятник, аби ця установа (підприємство) встановило суму збитків.
Виникає враження, що після заступництва представника УІНП Олега Пустовгара справу просто «зам’яли». Мовляв, так і треба: не подобається пам’ятник – руйнуй. Як сказав пенсіонер, раніше викладач-філолог у технікумі, дуже, людина з високим рівнем інтелектуального й духовного розвитку Анатолій Дробязко, завтра таким Тарас Шевченко не сподобається – пам’ятник йому спаплюжать.
А якщо прочитають усю правду про Богдана Хмельницького, то й до його скульптури в Києві полізуть із ломом. Ну, про Григорія Сковороду годі й говорити – більшість філософських ідей він «позичив» у із Біблії, у античних філософів, як і певні грецькі… ммм… традиції. Почитають сповнені ніжністю листи чоловіка до свого учня М. І. Ковалинського – і Григорія Савича приїдуть трощити. І так далі. Бо в біографії багатьох осіб, яким поставлені пам’ятники, є різні плями.
– В рамках досудового розслідування треба встановити, чи не підпадає пам’ятник під дію закону про декомунізацію, – вважає речник ГУ національної поліції в Полтавській області Полтавській області Юрій Сулаєв.
Подробиці провадження, які не є таємницею, розповів нам слідчий Олександр Міщенко, який у відрядженні працює на території Лохвиччини й веде провадження стосовно пам’ятника.
– Тієї ночі був зіпсований також пам’ятник у Лубнах і обмальований у Хоролі, – розповідає Олександр Сергійович. – На всіх була відмітка «Гонор Київ». Це назва громадського об’єднання.
Отже, провадження порушені в Лохвиці, Лубнах і Хоролі.
Підозрювані заїжджали з боку стадіону, пошкодивши шлагбаум. Ми намагалися відшукати відеозапис, але ніде поблизу камер немає. Невідомі автомобілем під’їхали до пам’ятника, пошкодили його і виїхали тією ж дорогою. Ніякої доказової бази про те, що заїхав конкретний автомобіль, немає.
Отже, кримінальне провадження порушене, триває досудове розслідування, поки що особи, які вчинили це кримінальне правопорушення, не встановлені.
У ході слідства виявилося, що пам’ятник нікому не належить.
– Я звертався із запитами у комунальне підприємство «Лохвиця-сервіс» і в міську раду, – продовжує Олександр Сергійович. – Виявилося, пам’ятник на балансі Лохвицької міської ради і жодного з її підрозділів не перебуває. КП здійснює прибирання й обслуговування території навколо пам’ятника. До 2020 року пам’ятник дійсно перебував на балансі міськради, зараз уже ні. Із Державного реєстру нерухомих пам’яток України пам’ятник виключений (певно, коли він не був переформатований і підлягав під дію закону про декомунізацію). Тож встановити потерпілу сторону, яка б повідомила про вартість знищеного майна і суму збитків, неможливо.
Як виявилося, пам’ятник перебував на балансі КП «Лохвиця», близько 10 років тому воно збанкрутіло після того, як новий на той час міський голова В’ячеслав Демчук звільнив його керівника Віктора Радька (нинішнього міського голову) й призначив керувати «своїх» людей. На місці КП «Лохвиця» створили КП «Лохвиця-сервіс». Останнє підприємство не прийняло пам’ятник на баланс. Тож, можливо, якщо КП «Лохвиця» не ліквідоване остаточно й існує згідно з застарілими документами, пам’ятник і досі на його балансі.
Сподіваємось, міськрада знайде господаря чи допоможе одному з двох комунальних підприємств прийняти безхазяйне майно.
«Цієї ночі завдяки відомим та невідомим патріотам із руху Гонор та випадковим перехожим Україна (на Полтавщині) очистилась від пам’ятників, що прославляли совєцьких окупантів», – повідомив 26 жовтня відомий громадський діяч Сергій Стерненко. Рух «Гонор» перепублікував цей пост Стерненка, отже, визнав цим відповідальність за скоєне. Тож залишається порадити поліції звернутися до «Гонору» (на сторінці руху в Фейсбуці є контакти) й дізнатися більше.
До речі, в поліції припускають, що «виконавці декомунізації» не знали про переформатування пам’ятника. Тому й поставили молодого чоловіка у будьонівці (вже без зірки) в один ряд із Чапаєвим. Будьнівка – суконний шолом. Перші будьонівки нашили для російської армії ще 1915 року й залишили на складах, але використали для обмундирування вже червоної армії, нашиваючи зірки поверх двоголових орлів. Потім суконні шоломи в радянській армії й поліції використовувалися аж до початку Великої Вітчизняної.
Варто нагадати, що бетонне погруддя мало значні тріщини і навіть за наявності догляду навряд простояло б під відкритим небом ще хоча б десяток-два років. На постаменті ще влітку були значні сліди чи то ударів металевим предметом, чи то куль. Скульптура могла б не витримати переїзду в музей.
Відомий місцевий підприємець Олександр Цись готовий зберігати пам’ятники в себе. Тобто створити міні-музей радянського часу у дворі власного підприємства. Тож був шанс зберегти «комсомольця», залишивши його в Лохвиці, та тепер пізно…
Читайте також:
ДЕРЕВ’ЯНІ ЦЕРКВИ СЛОВАЦЬКИХ КАРПАТ
1