Advertisement
Advertisement

Я щасливий, бо написав твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому. 

Василь БАРКА

 22 жовтня відбулося відкриття меморіальної дошки письменнику, поету і перекладачу Василю Барці, яку розмістили на фасаді сільського будинку культури в с. Солониця Лубенського району. Автор меморіальної дошки Володимир Мірошніченко – член Національної спілки художників України, лауреат літературно-мистецьких премій ім. Василя Симоненка та Володимира Малика. Квіти, щирі та теплі слова, пісні та музика лунали в пам’ять про видатного земляка, довгий час несправедливо забутого.

Справжнє ім’я та прізвище письменника Василь Костянтинович Очерет (англ. Wasyl Otcheret-Barka) народився 16 липня 1908 року у с. Солониця. Навчався в Лубенському духовному училищі («бурсі»), яке згодом було перетворено в трудову школу, закінчив Лубенський Педагогічний технікум (1927), працював учителем фізики і математики в шахтарському селищі Сьома Рота на Донбасі. У 1930 році  в Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи». Але «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Автора примусили публічно при всіх каятися на зборах Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив.    Друга  книжка В. Барки «Цехи» виходить 1932 році у Харкові, вона «ідеологічно правильна»  і  цілком на «виробничі сюжети». Вірші цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де письменник був у «творчому відрядженні». У 1940 він успішно захистив дисертацію, згодом читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету. У 1941 письменник добровольцем іде у «народне ополчення», хоча і має можливість звільнитися за станом здоров’я. Під час одного з наступів німців у 1942 його був тяжко поранено. Після розгрому Берліна разом з іншими вигнанцями-втікачами він здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга в табір «Ді Пі» (табори переміщених осіб) — скупчення «переміщених осіб» на території Західної Німеччини й Австрії, окупованих з 1945 американськими, британськими й французькими військами. У таких таборах у реквізованих військових казармах, воєнних робітничих оселях, школах тощо, в 1947 перебувало 1,6 млн біженців (у основному зі Східної і Південно-Східної Європи) — в тому числі близько 200 000 українців). У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури.    За кордоном видав окремі частини під назвами «Хліборобів Орфей, або кларнетізм», «Правда Кобзаря» (1961). Кілька років працював редактором на радіостанції «Свобода». Останні 28 років свого життя Василь Барка провів у мальовничому курортному містечку Ѓлен Спей, що на півночі Нью-Йорку. Довгий час він мешкав у химерній споруді, що колись була водонапірною баштою — справжня вежа зі слонової кості! Тамтешні мешканці називали його «святим чоловіком».

Великий успіх мала проза: романи «Рай» (Нью-Йорк, 1953), «Жовтий князь» (Мюнхен-Нью-Йорк, 1963; Київ, 1991), роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих» (1981). Це він, як свідок голодоморських літ в своєму високохудожньому творі на весь світ повідав людству вражаючу українську дійсність 30-х років XX ст., відтворивши одну з найжахливіших народних трагедій України – Голодомор. Особиста недоля митця породила шедевр української літератури. Шедевр, котрий закликає до глибу усвідомити цілеспрямований удар по генофонду нашого народу, про ті невідшкодовані втрати, завдані нашій культурі, науці, економіці, психології. У 2018 році з нагоди 85ої річниці пам’яті жертв Голодомору відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини виконавчого комітету Засульської сільської ради ініційовано та випущено до друку художньо документальне видання «Дзвін вічної пам’яті». Публікація окрім свідчень очевидців про ті страшні події вмістила і уривок роману «Жовтий князь» Василя Барки.

Василь Барка усе своє свідоме життя був і залишався українцем. У думках шукав шлях до Вітчизни, яку колись втратив не зі своєї волі. Останні три роки Василь Барка хворів, розбитий паралічем, немічний, втративши сили з надмірної праці. 11 квітня 2003 року на 95-му році закінчився земний шлях письменника великого таланту й людини незвичайно драматичної долі.

Для звичайного читача в Україні поки що він — лише автор роману, який донедавна вивчався в загальноосвітній середній школі, — «Жовтий князь», про Голодомор 1932—1933 рр. Нині ж із Програми з української літератури його вилучено. Споганди про Голодомор намагають знову стерти.

До речі, саме цей твір за життя автора закордонна громадськість двічі висувала на Нобелівську премію. Французька преса, зокрема, високо оцінювала його потужний гуманістичний пафос. Необхідна була підтримка з Батьківщини письменника, тоді радянської…

Advertisement
2020-11-05
0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі