170 років тому, 6 жовтня 1851 року у родовому маєтку в містечку Седневі неподалік Чернігова народився голова Полтавської губернської земської управи, ініціатор видання творів Івана Котляревського та спорудження йому пам’ятника у Полтаві, голова Ради Міністрів Української держави, земський діяч та меценат Федір Лизогуб. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) ювілей відзначається на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради про пам’ятні дати та ювілеї у 2021 році.

З роду українських гетьманів

Федір походив зі старовинного шляхетського старшинського роду Лизогубів, що мали землі в Полтавській і Чернігівській губерніях. З козацького роду, пов’язаного із Гоголями та Скоропадськими, одним із предків був гетьман України Петро Дорошенко. 

Батько Андрій Іванович Лизогуб приятелював з Тарасом Шевченком. Про це у своїй монографії, оприлюдненій у журналі «Сіверянський літопис» (№5, 2016 рік, стор. 156 – 159) повідомляє доктор історичних наук Володимир Половець: «належав до кола  небагатьох осіб, які листувалися з поетом на засланні, клопотав про полегшення участі перед урядом, допомагав матеріально». Процитуємо й відомого публіциста-політолога Сергія Грабовського: «За Федором була історична традиція козацького старшинського роду Лизогубів. За ним була родинна пам’ять, адже часово він народився лишень через 4 роки після того, як Шевченко в Седневському «Кобзарі», написаному в маєткові Андрія Лизогуба, написав знамените: «У москалів народ і слово, і у нас народ і слово». 

Мати – Надія Дмитрівна Дуніна-Борковська, представниця старовинного дворянського Дуніних-Барковських. «Дуніни-Борковські мали родинні зв’язки з багатьма старовинними шляхетними родинами України – Волконськими, Галаганами, Марковичами, Міклашевськими, Милорадовичами, Полуботками», – стверджує Володимир Половець. 

Федір мав ще двох братів. Ілля став чиновником Міністерства юстиції. Дмитро був страчений за підготовку замаху на російського царя Олександра II. 

Дитинство пройшло не тільки в м. Седневі, але й на французькій землі: батько, працюючи у Чернігівському губернському комітеті з підготовки реформи 1861 р., тяжко захворів і за порадою лікарів разом із сім’єю виїхав до міста Монпансьє. Навчаючись там, Федір отримав можливість познайомитися з кращими зразками європейської освіти й культури. Невдовзі вирішив опанувати фах агронома у Петербурзькому реальному училищі.




Іскалендар_Федір Лизогуб_1
Маєток Лизогубів_2
На відкритті пам'ятника Івану Котляревському 1903 р Фото uk.wikipedia.org

За сприяння Лизогуба Полтава та Миргород перетворилися на центри української культури

Здобувши агрономічну освіту, Федір Андрійович зосередився на зміцненні седнівського маєтку. До речі, як встановив професор Володимир Половець: «до маєтку належало кілька хуторів Лохвицького повіту Полтавської губернії, діяв завод по виробленню цегли і клінкерної плитки. У 1897 році Лизогуба призначають почесним мировим суддею Лохвицького повіту». 1901 року обраний головою Полтавської губернської земської управи, очолював її 15 років і чимало на Полтавщині зробив для української культури.  Сергій Грабовський у тематичному матеріалі на сайті радіо «Свобода» висловився так: «він був українцем, свідомим українцем уся його земська діяльність була присвячена українській справі». Меценат ініціював видання творів Івана Котляревського та спорудження йому пам’ятника. «Відкриття пам’ятника Котляревському в Полтаві, на яке прибули всі свідомі представники тодішнього українства 1903 року, – це організаційно цілковита заслуга голови Полтавського губернського земства Федора Лизогуба, як і багато інших справ», – підкреслює у цій же статті на сайті радіо «Свобода» професор і письменник Максим Стріха. 

Також долучився до створення в Полтаві міського музею, фінансував діяльність Школи художнього промислу у Миргороді. Ініціював спорудження в Полтаві будинку земства в стилі українського модерну. Нині тут розміщується відомий містянам та тисячам вітчизняних й закордонних туристів обласний краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, фасад будівлі якого є одним із знакових українських символів Полтави. А ще, як з’ясували дослідники у фонді № 755 (опис 3, справа 594) Державного архіву Полтавської області, герой нашої оповіді регулярно листувався з провідними інтелектуалами-українофілами, приміром, із Михайлом Грушевським. У листах Лизогуб обговорював питання збору коштів на відкриття у Полтаві пам’ятника Тарасові Шевченку. 

Будинок губернського земства. Початок XX ст.
Будинок земства у національному стилі-нині будівля Полтавського краєзнавчого музею
Федір Лизогуб і Павло Скоропадський
Гетьман Скоропадський зі штабом оглядає Сірожупанну дивізію. Серпень 1918 року

На чолі уряду Української держави

У 1917 році долучився до роботи Генерального Секретаріату Української Центральної Ради – працював консультантом із земельних питань. 

А після приходу гетьмана Павла Скоропадського до керма Української держави стає одним із чільних її діячів. Третього травня 1918 року гетьман призначив Лизогуба міністром внутрішніх справ Української держави, а вже через тиждень – головою Ради Міністрів. 8 липня 1918 року Лизогуб відмовився від посади міністра та зосередився на керівництві урядом. 

Офіційний сайт радіо «Свобода» оприлюднив спогад – характеристику Скоропадського про одного із найближчих  соратників: «Голова ради міністрів, Федір Андрійович Лизогуб, належав до відомого в історії України роду, члени якого грали у нас далеко не другорядну роль. Невисокий на зріст, з сивою, досить коротко підстриженою борідкою, шляхетно вихований, із м‘якими манерами, він справляв дуже позитивне враження, особливо на іноземців, тим більше, що добре розмовляв французькою і тим самим він легко входив з ними у безпосередній контакт, а не користувався перекладачами, котрі мають звичку зібгати думку мовця. Я його вважав безумовно чесною людиною і вірив йому, що він свідомо жодних дій, які йдуть урозріз з моїми бажаннями, таємно від мене не вчинить. Але у нього були недоліки, і головними з них були його велика самовпевненість і потім образливість. Де він був цілковито на висоті, це під час засідань ради міністрів. Вміло вести збори було його коником, це було його середовище. Сам Лизогуб був українець, любив Україну і цілковито віддавався створенню України. Якщо хочете, він був з багатьох питань більшим українцем, ніж я. Пам‘ятаю, як мене здивувало, коли він у раді міністрів висловився за автокефалію церкви. До речі, що було ще більш дивним, що всі міністри, включно із євреєм Гутником, висловилися з цього питання у тому ж дусі…”.

На посаді глави уряду мав заслуги в розбудові сухопутних військ, військово-морського флоту, козацтва й Державної варти. Зокрема, були сформовані кадри територіальних корпусів, а також гетьманська гвардія – Сердюцька дивізія із заможного селянства Лівобережжя, у серпні гетьманському урядові була передана Сіра (Сірожупанна) дивізія. За час прем’єрства Лизогуба Україна мала безперечні успіхи на міжнародному фронті: нас як державу визнали Азербайджан, Грузія, Дон, Кубань, Польща, Фінляндія, Румунія і Швейцарія, дипломатичні відносини були встановлені з Бельгією, Вірменією, Голландією, Грецією, Данією, Норвегією, Персією і Швецією, відкрито 11 дипломатичних і до 50 консульських представництв у 20 країнах світу, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництв від 24 держав. «Більш ефективною, в порівнянні з добою Центральної Ради, була діяльність уряду у фінансово-фіскальній сфері. Міністерство фінансів домоглося введення та зміцнення національної валюти, функціонування Державної скарбниці, Українського державного банку, митної та податкової служб, відновлення державної цукрової і горілчаної монополії. Завдяки таким заходам прибутки склали близько 3,2 мільярда карбованців», – сповіщається на офіційному сайті УІНП. Впевнено можна говорити й про здобутки гуманітарній сфері: у Полтаві від жовтня 1918 року запрацював історико-філологічний факультет із усіма правами університету, відкрито 150 українських гімназій і 2 університети, запроваджене обов’язкове вивчення української мови, видруковано кілька мільйонів підручників, засновано Національний архів, Національну бібліотеку, Українську академію наук, художню галерею й інші заклади культури. 

Після проголошення гетьманом Скоропадським 14 листопада 1918-го року федеративного союзу України з майбутньою небільшовицькою Росією Федір Лизогуб склав повноваження голови українського уряду і невдовзі емігрував до Югославії. Помер  у Белграді 1928 року.



Поділись з друзями!
error1
fb-share-icon