Досі у центральних зонах дуже багатьох сіл і міст України бовваніють поховання, могили, надгробні пам’ятні знаки колаборантам. Полтавщина не виняток. Так досі звеличуються ті, хто перейшли на бік червоної росії, які долучилися до Червоної Армії, які зрадили свою державу-Українську Народну Республіку. Ці споруди, на жаль, дотепер є класикою комуністичної пропаганди.
На них можна вгледіти найрізноманітнішу маячню. Скажімо, написи про «учасників громадянської війни». Нині теж мало що змінилося, росія завжди маскувала брехнею про «громадянську війну» свої вторгнення в чужі країни. Наприклад, окупацію Донецької і Луганської областей і створення терористичних ДНР/ЛНР російська пропаганда з 2014 року і аж до так званої СВО, тобто до повномасштабного вторгнення називала «гражданской войной на Украінє».
Ці надгробні споруди так званим «борцям за владу Рад» містять написи й про «жертв куркульського терору». Справді, Полтавщина у 20-х роках минулого століття вирувала повстаннями селян, які не мирилися із ленінською продрозверсткою, сталінськими примусами до колгоспів, зрештою масовими кремлівськими вбивствами голодом. У Державному архіві Полтавської області зберігається чимало документів-чекістських донесень, у яких зазначається буквально таке: «настрій селян петлюрівський». Для того, щоб приховати, стерти із народної пам’яті свої злочини влада червоної росії/СРСР і маркувала простір подібними пам’ятними знаками активістам ВЛСКМ, червоноармійцям, комнезамівцям, більшовикам, які виконували декрети Владіміра Ульянова (Лєніна) про червоний терор, які грабували селян, а нерідко непокірних навіть розстрілювали.
Найвідоміша проблема, на якій неодноразово наголошував – це могила братів Литвинових у Полтаві.
Цей незаконний російсько-комуністичний знак – надгробна плита червоноармійцям, учасникам встановлення радянської влади знаходиться у центральній парковій зоні Полтави. Ця плита звеличує братів Літвінових, які скоювали і тоді, понад сто років тому злочини проти українців. Анатолій і Пьотр Літвінови обіймали керівні посади в органах окупаційної комуністичної радянської влади. Один був уповноваженим жорстокого карального репресивного органу влади більшовицької Росії – Всеросійської Чрезвичайної комісії (ВЧК), яка згідно зі злочинними декретами Владіміра Лєніна впроваджувала політику «червоного терору». Інший керував полтавським відділенням продбюро, що було ланкою в системі ленінської «продразверстки». Як відомо, «продовольча диктатура» і «продрозверстка» зокрема – це невід’ємні складові політики «воєнного комунізму», яка запроваджена ленінським декретом Ради комісарів РСФРС та декретом ВУЦВК УСРР «Про продрозверстку лишків врожаю 1918 та попередніх років». Простіше кажучи, силоміць відбирали у селян хліб, прирікаючи їх на голодну смерть. Тобто вчиняли подібні злочини, як зараз на тимчасово окупованих територіях окупанти Путіна-Шойгу. Під час одного такого рейду на Миргородщину українські повстанці, які симпатизували Симону Петлюрі і чинили опір «продрозверстці», ліквідували червоних катів. Зокрема, згідно з даними відомої краєзнавиці Людмили Розсохи, учасники повстання під проводом Сергія Дубчака розстріляли лєнінських посіпак Литвинових у Миргороді з 3 на 4 квітня 1919 року. Також на плиті написано про інших 27 учасників встановлення радянської влади. Там же комуністичні ідеологи написали таку брехню: «Загинули в боротьбі з «петлюрівськими бандами».
Сьогодні на засіданні нашої комісії дехто озвучував думку, що могилу братів Литвинових варто перемістити до меморіалу ІІ світової війни по вулиці Європейській. Але, по-перше, це недоречно, йдеться ж не про період радянсько-німецької війни. А по-друге, так можна створити проблему, як у Пирятині це сталося ще при Брєжнєві. Там у межах меморіалу-поховання борців із гітлерівцями комунорежим створив надмогильний пам’ятний знак Іванові Голобородьку. Це учасник встановлення радянської влади, керівник червоного партизанського загону у 1918 році, секретар комсомольської організації Пирятинського повіту; згідно з Постановою ВР у межах виконання декомунізаційного закону селу Голобродько, що входить до Пирятинської громади, повернуто історичну назву Новоселівка. Рано чи пізно відбудеться й демонтаж надгробного знаку Іванові Голобородьку й перепоховання праху з публічного простору на територію найближчого кладовища.
На жаль, таких прикладів і по області чимало. Приміром, пам’ятник землякам у селі Загребелля Гребінківської міської громади по вул. Вишневій. Колишня назва «Братська могила учасників громадянської війни». Поховано невідому кількість військовиків червоної окупаційної армії ленінської Росії. Цих колаборантів – червоноармійців було ліквідовано у 1919 році підрозділом Армії Української Народної Республіки.У часи СРСР, у 1950-х рр. на могилі встановлено сталевий зварний обеліск (2,3 × 0,5 × 0,5 м), у верхній частині якого закріплено радянську комуністичну символіку – металеву п’ятикутну зірку, а нижче, як і у Полтаві, втелющили цинічний пропагандонський напис про «петлюрівські банди».
Ось лише кілька назв об’єктів, які досі є…пам’ятками культури і перебувають у держреєстрах. Погодьтеся, промовисті назви!
Могила Гната Прокоповича Січкаря – голови Вороньківського революційного волосного виконкому, який загинув від рук бандитів у 1920 р. Могила Євмена Дмитровича Курила – секретаря Вороньківського революційного волосного виконкому у селі Вороньки Чорнухинської громади. Могила І.Ф. Проценка, працівника політвідділу МТС по боротьбі з бандитизмом, вбитого куркулями у селі Дібрівка Миргородської міської громади. Могила борців за владу Рад братів Данила і Юхима Сіреньких у селі Писарівщина та могила комсомольця М.М. Дерев’янка, убитого бандитами в 1932 році у селі Сари Гадяцької міської громади. Могила борця за владу Рад кулеметника бронепоїзда у селі Петрівка-Роменська. Могила першого секретаря комсомольської організації села Андрія Євдокимовича Таранцова, першого голови комуни “Червоний юнак”, який загинув від рук куркулів.
Як бачимо, йдеться про один із найбільш підступних, витончених і вкрай ганебних проявів маркування публічного простору, яке лишилося нам ще від часів імперії зла-СРСР. Ці об’єкти очорнюють Симона Петлюру та легітимне військо нашої тодішньої держави – Армію УНР, славну попередницю сучасних ЗСУ. Також написи на надгробних знаках суперечать Закону «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».
Чому ж досі проблема є навіть попри те, що загаданий вище та декомунізаційний закон чинні? Справді, відповідно до п. 6 ст. 7 Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» органи місцевого самоврядування повинні були здійснити демонтаж, цитую із закону: «пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених подіям, пов’язаним із встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті».
Однак, щодо таких надгробних знаків законодавець не передбачив зобов’язуючі норми. Не дивно, що органи місцевого самоврядування підходили до цього формально. «та нехай собі буде, це ж могила, та кому воно мішає». І байдуже, що певна кількість таких об’єктів розташована поруч із адмінбудівлями, старостатами і навіть… школами! То про яке патріотичне виховання учнівської молоді може йтися?
Тому вже деколонізаційний закон містить чіткі, однозначні норми. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» під усунення з публічного простору підпадають «пам’ятники, що увічнюють історичні події, пов’язані із втіленням російської імперської політики; присвячені особам, які брали участь або сприяли реалізації імперської політики». А у статті 5. п. 4 Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» зазначено: «За рішенням сільської, селищної, міської ради, військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів), військово-цивільної адміністрації населеного пункту (населених пунктів) пам’ятник, пам’ятний знак, що символізує російську імперську політику, розташований на території місць почесного поховання за межами кладовища, демонтується (переноситься) з публічного простору. У такому разі сільська, селищна, міська рада, військова адміністрація населеного пункту (населених пунктів), військово-цивільна адміністрація населеного пункту (населених пунктів), на території якого розміщено відповідне місце почесного поховання за межами кладовища, визначає підрозділ, відповідальний за організацію перепоховання відповідно до закону, демонтажу (перенесення) з публічного простору».
Ця норма закону – відповідь маніпуляторам і брехунам, які не стомлюються брехати про «танці на могилах». Так, ці об’єкти є незаконними, але ніде і ніхто не пропонував нищити їх. Все якраз навпаки: єдиний шлях – переміщення на цвинтарі. Ми не московські варвари! Ми не уподібнимося владі СРСР, яка нищила поховання діячів УНР та жертв голодомору-геноциду. Ми цивілізована, європейська нація!
Олег Пустовгар, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області.
1