Іноді “відкрити очі” означає позбутися звички тягнутися вервечкою за поводирем, який тягнув з собою таких як він сліпців. Що цим хотів сказати Брейгель, – можна вимислювати собі за чашкою кави надвечір. Але звикання до стану закритих очей залишає тебе без тих образів світу, що тільки чекають на доторк твоєї руки, а чи серця. А кольори довкіл! Їх сила, їх спокуса!.. З”явиться предтеча, аби повідомити: все просто поруч, перед тобою!.. Жовта охра Ван Гога вполонює соняхом літа. Живишся променистого кольору полем… Де ми закрили очі? Де той момент? Де та хвилина? Збуваємо власні ландшафти. Я стільки всього не бачив… і речі чекають, такі звичні речі…
Це рядки належать Руслану Поїденчуку (псевдонім – Барков). Літературні читання під відкритим небом на вихідних провела Публічна бібліотека та дискусійний клуб “Логос”. Членами цього клубу є люди, небайдужі до рідної мови, літератури та готові поспілкуватися про актуальні проблеми сучасності. Творчі люди читали власні твори під звуки природи в неймовірній атмосфері. Валерій Оніщенко (Ванька) декламував кілька віршів із нововиданої збірки “На семи вітрах”.
Она уходила тихо и грустно Смотрела умными печальными глазами Мутными всепроникающими глазами Корни выходили из грунта медленно и безвозвратно Земля отпускала на время ждала трансформации Покадровой змейкой пробегало существование Замерли уважительно насекомые Подпрыгивала безразличным мячиком фригидная луна. Она ни о чём не жалела Никого не звала Некого было прощать не у кого просить прощения Всё было правильно Всё было замечательно Немного больно и грустно Билет зажат в потной ладошке Проводница машет из открытого тамбура Всё ярче сияет восхитительная дорога Всё шире улыбается нежная добрая Вечность… … Она последний раз машет мне хвостом И уходит
Олена Гуленко прочитала поезію із кількох своїх збірок. Ось рядки, що особливо вразили аудиторію.
У бабці Наді зовсім сиві очі. Вона готує багато солодощів І роздає дітям на вулиці. Вона не образила жодну сусідку. Навіть ту, що підливала її вишеньку, І ту, що повиривала суниці біля паркану. Коли весна - вона ставить надворі радіо І те співає рівно до 21:00. О 21 - того ніби ніхто й не мав знати - Бабця вмикає "Вечірню казочку". Три онуки не повернулися до бабусеньки з-під Іловайська. Три, що любили солодощі. Три, що садили вишеньку. Три, що слухали казочку. І коли хтось стукає, особливо вночі чи рано вранці, - бабця Надя миттю біля дверей. І коли не стукає... бабуся Надія.
Подібні літературні читання та обговорення просто неба відтепер будуть частішими.
Приєднуйся до нас в Instagram Facebook Telegram
2