– Засновник Лубенського краєзнавчого музею Гнат Стеллецький також вважав Лису гору особливою. До речі, Гната привело в Лубни кохання. Він здобув освіту в Київській духовній семінарії, місцем служби обрав далеку Палестину, адже з дитинства цікавився печерами, колодязями, знав про багаточисельні підземні таємниці Близького Сходу і мріяв їх дослідити. На пароплаві Гнат познайомився з лубенкою Ганною Супруненко, випускницею Лубенської жіночої гімназії, яка закінчила історичне відділення Одеських жіночих курсів та прямувала в Латакію, де мала викладати російську мову.
У 1909 році закохані обвінчалися у Києві та поїхали до Москви, де навчалися у Московському археологічному інституті. Гостюючи в Лубнах, Гнату Яковичу розповіли перекази про місцеві скарби князя Яреми Вишневецького. Він обстежував провали, які час від часу з’являлися в різних частинах міста, організував розкопки підземних галерей, які згодом описав у праці «Підземна Україна».
Він збирав експонати для свого дітища – Українського народного музею, відкритого ним 1 серпня 1918-го: картини, книги, посуд, половецькі баби (візитівки музею). У науковому товаристві, створеному при музеї, читали лекції вчені з Києва та Петрограда. Стеллецький організовував екскурсії до Замкової та Лисої гір, до Мгарського монастиря.
Але Стеллецький пішов за мрією – знайти бібліотеку Івана Грозного. У 1923 році він назавжди поїхав з Лубен до Москви зі своєю помічницею Марією Ісаєвич, яка стала його другою дружиною.
І от що цікаво. На початку Другої Світової війни Гнат написав у заповіті: «…Похоронить меня я завещаю без кремации, на родной Украине, на Лысой горе под г. Лубнами, в разрытой скифской могиле и водрузить каменную бабу с надписью: «Спелеолог Стеллецкий 1878 – 194…». Він помер у 1949 році. Заповіту не виконали – його могила знаходиться на Ваганьківському кладовищі у Москві, але душа, напевно, у Лубнах, у музеї, який носить його ім’я.
Лиса гора – справжнє місце сили – сили Матері-Природи! Але в Лубнах є ще одна сакральна гора – Замкова. Неспроста князі Вишневецькі наприкінці 16 – на початку 17 століття обрали її для свого палацу, який побудували італійські архітектори.