Loading...

 З ініціативи Українського інституту національної пам’яті та згідно з Постановою Верховної Ради 150-річчя від дня народження видатного винахідника Гліба Котельникова (1872–1944), життя і діяльність котрого нерозривно пов’язані з Полтавою, цьогоріч відзначається на державному рівні. Головним його досягненням вважається створення першого у світі авіаційного ранцевого парашута. Під час свята повітроплавання у 1910 році він став свідком трагічної загибелі українського авіатора, одного із засновників Революційної української партії, соратника Симона Петлюри Левка Мацієвича, який випав з кабіни на висоті 400 м. Беззахисність пілотів у аварійних ситуаціях наштовхнула його на думку створити апарат для врятування льотчиків. Творчий пошук увінчався успіхом: 27 жовтня 1911 р. винахідник подав заявку і отримав охоронне свідоцтво за № 50103 на «рятувальний ранець для авіаторів з автоматичним викидним парашутом», підтверджене французьким патентом № 438612.

Схильність до винахідництва – від діда-прадіда

У родоводі Котельникових схильність до науки, винахідництва і мистецтва яскраво проявилася в декількох поколіннях. Скажімо, двоюрідні прадід, дід і дядько Гліба – Петро Іванович, Олександр Петрович і Володимир Олександрович Котельникови, – були видатними вченими в галузях математики, механіки, радіотехніки і теорії інформації. Полтавський період у долі родоводу Котельникових розпочався з діда конструктора – Григорія Васильовича Котельникова, який, закінчивши Харківський університет, оселився в Полтаві. Він працював викладачем математики в Полтавському кадетському корпусі і фізики в Інституті шляхетних дівчат. У Полтаві 1843-го року народився батько винахідника Євген Григорович Котельников (1843–1889). Традиційно для родини він також отримав освіту в Харківському університеті. Повернувшись до Полтави, пробував свої творчі сили, відкривши фотосалон, потім – як учитель гімназії, займався винахідництвом. Так, у 1868 р. він створив для винокурної промисловості контрольний прилад, який автоматично вимірював кількість викуреного спирту. Винайдений прилад повіз для презентації спеціальній технічній комісії у Петербурзі. Винахід отримав найвищу оцінку фахівців. Однак прилад не виготовлявся масово, оскільки потребував обслуговування електриків, яких у технічно відсталій Російській імперії було вкрай недостатньо. Захоплення педагогікою спонукало батька винахідника продовжити свої пошуки на цій стезі. Він став професором сільськогосподарської механіки в Землеробському інституті, читав лекції в Технологічному інституті. Популярним був його підручник «Загальний елементарний курс практичної механіки» (1872 р.), який неодноразово перевидавався.

Євген Григорович Котельников – батько винахідника

30 січня (18 – за ст.ст.) 1872 р. у Котельникових у Петербурзі народився другий син Гліб. 

До 1889 р. батько винахідника займався викладацькою діяльністю й організацією навчальних закладів у Петербурзі, Херсоні, Вільно, пробував себе в журналістиці і – знову – у фотографії, служив у технічному комітеті міністерства фінансів. 

Однак здоров’я змусило Євгена Котельникова замислитися про переїзд до рідного міста. Наприкінці літа 1889 р. його призначили на пост управляючого акцизними зборами в Полтаві. Котельникови зняли квартиру у великому двоповерховому кам’яному будинку, де було розташоване й акцизне управління. 

Гліб Котельников. ~1888–1889 рр. 

Незадовго до переїзду до Полтави, на початку літа 1889 року, в саду «Аркадія» Гліб побачив показовий політ на повітряній кулі американця Шарля Леру. Політ був особливим. Газети повідомляли, що повітроплавець піднявся на висоту близько 400 метрів, полишив кулю, деякий час стрімко летів униз, потім розкрив парашут і опустився на землю. Гліб читав, що задовго до Леру, ще в 1797 році француз Жак Гарнерен насмілився опуститися з повітряної кулі під куполом парашуту-парасольки. В Петербурзі в 1804–1805 рр. парашутні стрибки здійснювали французи Олександр і Мішо. Однак Гліб про них лише чув. А тут – захоплююче видовище! Тоді він ще не знав, що його власна роль у розвитку парашутизму в світі стане видатною.

Полтава – місто юності і формування особистості майбутнього винахідника

Наприкінці літа 1889 року 17-річний Гліб уперше побачив Полтаву. Місто сподобалося юнакові. Тоді ж уперше зустрівся зі своїм дідом по материнській лінії Іваном Кіндратовичем Зайцевим, якому йшов уже вісімдесят п’ятий рік. З донькою цього полтавського художника Катериною Іванівною (1839–1893) батько Гліба одружився ще в студентські роки. Дід Іван жив на околиці міста, на вулиці Монастирській, у будинку купця. Саме він показав онукові Полтаву, яку добре знав і любив. Упродовж 37 років Іван Зайцев викладав малювання вихованцям кадетського корпусу. Пишався тим, що був першим учителем майбутнього знаного українського живописця Миколи Ярошенка. Сам чимало писав, головним чином, портрети, брав участь у пересувних художніх виставках. Дід Іван розповів Глібу, що народився в родині кріпака Кіндрата Зайцева – дворового живописця пензенських поміщиків на прізвище Ранцеви (знак долі чи випадковість?), самотужки оволодів грамотою, багато читав для пана, користувався, з панського дозволу, його бібліотекою. Пан відправив обдарованого хлопця на навчання до арзамаської школи малювання. По смерті поміщика хлопця продали іншому панові, до Петербурга. Там йому доручили обов’язки переписувача. До занять живопису вдавалося повертатися лише іноді. Але одного разу пану знадобився портрет його доньки. Написав його Ваня Зайцев. І так вдало, що розчулений пан відпустив хлопця навчатися в Академії мистецтв і дав йому волю. Успішно закінчивши Академію, Іван Зайцев переїхав до Полтави. 

Катерина Іванівна Котельникова – мати винахідника

Матір Гліба Катерина Іванівна також була обдарованою особистістю: малювала гуашшю, вишивала шовками за власними малюнками. Для домашнього театру, за допомогою чоловіка і синів, вона влаштувала розбірну сцену зі справжніми кулісами та завісою, яку розписала сама. Катерина Іванівна мала музичні здібності, чудовий голос. Старший брат Гліба Борис згадував, що особливо всім подобалися у виконанні матері старовинні романси й українські пісні. Котельникови захоплювалися театром, музикою, завжди брали участь в роботі творчих гуртків, у аматорських виставах, концертах, зокрема, тих, що влаштовували в себе вдома. Батьки грали на фортепіано, Гліб майстерно володів скрипкою.

Будинок полтавського художника Волкова В.О. З архіву Вітмана М.А.. Полтава. 1927 р.

Сад біля полтавського будинку діда І.К.Зайцева спускався під гору, де сусідував із іншим садом і будинком, у якому мешкав художник Василь Олексійович Волков. Будинок Волкових будувався за планом самого Василя Олексійовича. Господарю часто говорили, що «тільки художник міг обрати таке чудове місце з таким казковим краєвидом». Зайцев і Волков були друзями, незважаючи на 35 років різниці у віці. Обидва закінчили Академію мистецтв, обидва стали педагогами. Волков замінив Зайцева на посаді вчителя малювання в кадетському корпусі. У будинку Волкових, крім І.К.Зайцева і Котельникових, часто бувало багато видатних людей: скульптор, майбутній автор пам’ятника зачинателю української літературної мови Іванові Котляревському Леонід Позен, український живописець Микола Ярошенко, хірург Микола Скліфосовський та інші, з Києва приїжджав член Товариства художників-передвижників В.К. Менк. Чимало їхніх цікавих бесід про мистецтво і науку чула молодь: гімназійні подруги сестер Волкових, їхні брати і друзі-студенти, – які також часто збиралися в домі. Молоді гаряче дискутували про історію, культуру, політику, майбутнє життя. Енергійний, начитаний, комунікабельний, музикант, декламатор, «душа зібрань» – таким запам’ятався 17-річий гімназист Гліб Котельников гостям полтавського художника. У будинку Волкових було ще одне місце, яке особливо вабило Гліба – просторе приміщення під балконом, де син Василя Олексійовича Михайло Волков – студент училища живопису, ліплення і зодчества, облаштував піротехнічну майстерню. Разом юнаки готували літні святкові феєрверки, займалися конструюванням.

Квитанція про поховання батька винахідника на Полтавському міському цвинтарі. 1889 р.

Взимку 1889 року родина Котельникових втратила главу – у 46-річному віці від набряку легенів помер батько винахідника Євген Григорович. Життя круто змінилося. Катерина Іванівна переїхала на меншу і більш дешеву квартиру. Жили лише на невелику пенсію, призначену після смерті годувальника. Борис закінчував Харківський університет. Гліб навчався у випускному сьомому класі Першої полтавської чоловічої гімназії, молодший брат Євген був гімназистом – третьокласником. Глібу довелося змиритися з тим, що він не зможе навчатися в консерваторії або в Технологічному інституті. В гімназії навчання давалося йому легко. Але не завжди обходилося без неприємних несподіванок. У хлопця не склалися добрі стосунки з класним наглядачем, який не втрачав можливості робити Глібу різкі зауваження з будь-якого приводу. Взимку 1890 року Гліб Котельников написав прохання про виключення його з гімназії «у зв’язку з бажанням вступити на військову службу», про яку справді вже розмірковував певний час. Полишивши гімназію, Гліб записався вільнонайманим до 33-го Єлецького піхотного полку, який дислокувався в Полтаві. Цілу зиму готувався до іспитів екстерном за сьомий клас гімназії, склав їх у кадетському корпусі і поїхав до Києва, де при військовому училищі були відкриті курси для підготовки підпрапорщиків. Глібу не подобалися порядки в училищі, але він мріяв після його закінчення служити в Полтаві. Однак ця мрія не здійснилася. Незадовго до закінчення навчання померла мати винахідника. Замість Полтави Гліба направили служити у фортецю до Івангорода. Там, у новосформованому при гарнізоні повітроплавальному відділенні, йому вперше довелося побачити прив’язний аеростат і детально ознайомитися з будовою повітроплавального апарата. Це стало корисним для нього в майбутньому, коли він почав працювати над парашутами. Дізнався Гліб Котельников також про те, яким ефективним засобом є аеростат для спостереження і повітряної розвідки, коли під час маневрів його батарею було майже миттєво виявлено повітроплавцями. Потім служба продовжилася в артилерійській бригаді в містечку Радзин у Сідлецькій губернії. Але служба гнітила його. Після трьох обов’язкових років у армії він все частіше замислювався про вихід у запас. 

У правильності свого наміру Гліб остаточно впевнився після того, як у 1897 року приїхав до Полтави у відпустку, порадився з близькими – братами, родиною Волкова, з його донькою Юлією, дружба з якою переросла в серйозні почуття. Юлія погодилася на пропозицію Гліба одружитися. В лютому 1899 р. вони повінчалися. За спогадами пари, понад 50-річне подружнє життя виявилося щасливим для обох. 

Г.Є.Котельников з Юлією Волковою. 1900 р.

Після виходу у відставку поручик Гліб Котельников вирішив служити, як колись батько, дядьки, брат, у полтавському акцизному управлінні. Виконуючи обов’язки  акцизного контролера, Гліб Котельников мав у Полтаві також змогу успішно реалізувати свої творчі здібності – акторські, музичні. Театральна Полтава запропонувала йому головні ролі на сцені «Народної аудиторії імені М.В.Гоголя», куди його запросили. Раніше Гліб грав у аматорських виставах лише скромні, невеликі ролі. Але полтавська сцена з кожною репетицією додавала йому впевненості в собі і дарувала безцінний досвід. Роль Кречинського, яку вперше зіграв у Полтаві, стала для Гліба однією з найулюбленіших  у його театральній діяльності. 

Телеграма про призначення батька винахідника до акцизного управління в Полтаві. 1889 р.

На початку 1990-х рр. Гліб Євгенович був переведений по службі, виїхав із Полтави і більше не повертався. Починалися наступні етапи його життя і діяльності. Попереду були важливі технічні розробки в галузі хімії, транспорту, в автоматизації поштових операцій, в автомобільній та радіосправі тощо. Попереду було головне відкриття – винайдення конструкції першого в світі авіаційного ранцевого парашуту. Проте Полтава, полтавська громада відіграли важливу роль в житті Гліба Котельникова. Полтава стала містом, де остаточно сформувалося коло наукових, технічних і мистецьких інтересів винахідника. Спілкування з представниками полтавської творчої еліти мало значний вплив на його світосприйняття і  переконання.

Ірина Пістоленко,

завідувачка науково-дослідного сектору 

Полтавського музею авіації і космонавтики, 

докторка історичних наук.

Читайте також:

«КНИЖКОВИЙ БІЗНЕС У ЛОХВИЦІ НАБУВАЄ БЕЗПЕРСПЕКТИВНОСТІ»

Поділись з друзями!
error1
fb-share-icon

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.