У нашому інтерв’ю із Вікторією ЖИТНЬОЮ ви дізнаєтеся про її шлях із Харкова у Лохвицю, яку вона знає вже 15 років, а також про особливості професії подолога, що тільки набирає обертів в Україні.
– Вікторіє, розкажіть про своє знайомство з Лохвицею.
– Лохвицю я знаю вже 15 років – з того часу, як вийшла заміж.
– Тобто, Ваш чоловік – лохвичанин?
– Так. Одружився на харків’янці (усміхається). Працює водієм-евакуатором. Ми з ним виховуємо трьох донечок: старшій – 14, середній – 8 і наймолодшій – 2 роки.
– Ще не зустрічала людей із професією – подолог.
– Спочатку я працювала майстром манікюру-педикюру, можна сказати – зі шкільної парти. Потім одружилася, пішла в декретну відпустку. Одного разу усвідомила, що пора вносити зміни у своє життя, і здобула медичну освіту.
В Харкові працювала у сфері подології. А далі – війна. Перші два тижні ми знаходилися у рідному місті. Коли окупанти почали обстрілювати, бомбардувати авіацією так, що й до нашого будинку стали долітати снаряди, тоді прийняли колективне родинне рішення вирушати разом із моїми батьками та знайомими у Лохвицю до батьків чоловіка.
Дорога видалася, дякувати Богу, без перешкод. Ми їхали у колоні із шести машин, на блокпостах стояли українські захисники. Рашисти на той момент ще тільки діставалися кордонів Харкова. Нам пощастило.
– Яке Ваше улюблене місце відпочинку у Харкові?
– Взагалі, Харків – надзвичайно красиве місто! За 15–20 років мегаполіс набув зовсім іншого вигляду – чистий, доглянутий, розбудований. Навіть красивіший ніж Київ, на мій погляд.
Улюблених місць – безліч. Найчастіше ми з дітьми гуляли в екопарку, зоопарку та парку імені Горького, де не обходилися без нашої уваги атракціони, гойдалки, каруселі (усміхається). Малі на роверах, самокатах гасали, а ми просто розслаблялися на лоні природи, давали відпочинок душі.
Знаєте, в гостях – добре, а вдома – найкраще. Звичайно, Лохвиця – тихе, спокійне містечко, з розміреним темпом життя, ми ж звикли до іншого.
– Чого, на Ваш погляд, в першу чергу не вистачає провінційним містам?
– Навіть не знаю. Розвиватися, навчатися можна всюди. А я – настільки заядлий трудоголік, що на заклади відпочинку чи дозвілля і в Харкові не мала часу.
– Що кажуть Ваші друзі, знайомі, які залишилися в Харкові? Чи можливо зараз туди повертатися?
– Наш будинок поки що стоїть, але ми жили за 3–4 кілометри від окружної траси, де вже російська границя, то ж мешкати там досить небезпечно.
– Вікторіє, за схвальними відгуками у Facebook можна судити, що роботу у нашому містечку Ви знайшли одразу?
– У пошуках допомагала свекруха, також я розміщувала оголошення в соцмережі. І поступово вийшла на ще невеличку клієнтську базу. Враховуючи, що тільки місяць, як про мене дізналися, результат – непоганий.
– Розкажіть про особливості подології.
– Це розділ медицини, який займається лікуванням захворювань стоп. Ця галузь тісно пов’язана із хірургією, ортопедією, дерматологією і мікологією. В Україні ця професія ще не визнана на офіційному рівні, оскільки вона ще дуже молода – близько 18 років, але Асоціація подологів уже створена і розвивається. На меті – затвердження офіційно цієї спеціальності, створення дворічної стаціонарної школи з відповідними державними іспитами, яка діятиме на базі медичних вишів або училищ. Наприклад, зараз подологи самостійно здобувають необхідні знання.
– З чим найчастіше до Вас звертаються клієнти?
– В основному, боремося із грибковими інфекціями, мозолями, із врослими нігтями. Зокрема появу грибка спричиняє низький імунітет, на який впливає те, чим ми дихаємо, що їмо і як живемо. Навіть питна вода не завжди відповідає санітарним нормам.
Також надаю послуги по догляду за діабетичною стопою та роблю гігієнічний манікюр.
24 квітня вранці на сайті Заводської міськради розмістили петицію Марини Лупашко, в якій вона вимагає…
Книгу під такою назвою її авторки – Ліна й Лариса Яковенки – презентували 21 березня…
У перший тиждень лютого кривава війна забрала життя 24 мужніх воїнів з Полтавщини. Серед них…
Як розвивався Пирятин, як містяни освоювали простір та планували забудову, як сьогодні живе та фукціонує…
АВТОР: Олександр Панченко 80 років тому на Волині відбулася Перша конференція поневолених народів Сходу Європи…
15 листопада Тоня, учениця Лохвицької гімназії №1, якій щойно виповнилося 12 років, наклала на себе…
This website uses cookies.