«Не зможемо стати повноцінною нацією, якщо не будемо берегти пам’ять!»: у Полтаві вшанували пам’ять жертв голодоморів

У суботу 27 листопада полтавці вшанували пам’ять жертв голодоморів. Відбулися панахиди, меморіальна акція, хода скорботи та громадянський мітинг.

О 15-00 небайдужі містяни запалили свічки та поклали квіти біля меморіального знаку пам’яті жертв Голодомору-геноциду українського народу ХХ століття, що розміщений у сквері між вулицями Європейська, Панаса Мирного та Кагамлика. Протоієрей ПЦУ о. Геннадій Коваленко відслужив панахиду.

Перед початком служби депутат міської ради, ветеран російсько-української війни Юліан Матвійчук виступив з промовою: «Так, жити важко. Але я прошу вас та ваших знайомих – не порівнюйте це з тим, що було у часи Голодомору, де хліб був на вагу золота у буквальному сенсі».

Також слово брав голова обласного осередку ГО «Сокіл», ветеран російсько-української війни Георгій Сомін. Промовляв і депутат Полтавської міської ради Сергій Іващенко. Він, зокрема, згадав: «Моя бабуся, уродженка Великих Сорочинців, ще коли я був в 4 чи 5 класі, розповідала про 30-ті роки, про голодування 1946 року – люди їли опілля, варили чай з хвої і більше нічого не було. Страшні часи переживав наш народ. Це не повинно повторитися».

О 16-й годині відбулася акція «Свіча пам’яті», а потому вулицею Соборності пройшла Хода Скорботи. Ініціював ходу з вшанування жертв голодомору-геноциду голова Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, депутат Полтавської обласної ради Микола Кульчинський.

Учасники ходи зібралися біля комплексу «Злато місто». «Це традиційне й символічне місце збору, адже тут розташовувався магазин «Торгсину». У ньому селяни Полтавщини, вимучені штучним голодом й позбавлені перед тим хліба, були вимушені міняти останні сімейні цінності, коштовності на цей же насильно вилучений у них хліб», – прокоментував полтавським журналістам регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар. Згадати загиблих прийшла і полтавка Оксана Шматенко. «Моя бабуся жила в одному із міст тодішньої Полтавської губернії. 1933-го року вона міняла столові срібні прибори на буханку хліба. Їй було тоді 20 років. Отак і вижила. Один з братів бабусі був художником. У ці роки він переміг у конкурсі і поїхав у Київ. Там йому за перше місце дали премію. Він купив мішок борошна. Завдяки цьому його сім’я вижила», – сказала Оксана Шматенко.

На фасаді Полтавського театру імені М.В. Гоголя відбулась трансляція документальних фільмів про причини й перебіг геноциду українського народу. А на вході до театру створили інсталяцію, присвячену Голодомору 1932-1933 років.

Ходу пам’яті очолювали священики ПЦУ. Попереду двоє юнаків несли дзвін, який періодично сповіщав тривожним гулом про те, що у місті пам’ятають про мільйони душ, забраних під час страшних голодоморів. Хода завершилася на Соборному майдані, поруч із дзвіницею Свято-Успенського кафедрального Собору. Тут Архиєпископ Полтавський і Кременчуцький ПЦУ Федір відслужив панахиду. «Мільйони українців вбив російсько-комуністичний режим. Вони є жертвами злочинної політики голодоморів, які у ХХ столітті Москва організувала на території України тричі — у 1921-23, 1932-33 та 1946-47 роках»,- сказав владика Федір. А очільник Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, депутат обласної ради Микола Кульчинський висловив переконання, що складовою геноциду був кремлівський етноцид: «Паралельно зі спробами фізичного знищення українців через штучний голод, Москва провадила жорстоку політику на знищення нашої ідентичності — української мови, культури, християнської віри, національної пам’яті. Голодомор став наслідком втрати державності, окупації більшовицькою Росією нашої молодої держави – Української Народної Республіки». Кульчинський наголосив на важливості пошанування пам’яті українців, яких знищив жорстокий комуністичний режим: «Ми не зможемо стати повноцінною нацією, якщо не будемо берегти пам’ять!»

Полтавський офіс Північно-східного міжрегіонального відділу УІНП