120 років тому у селищі Опішне на Полтавщині народився драматург, в’язень сталінських концтаборів Яків Майстренко

Майстренко Яків Васильович народився 12 жовтня 1903 р. у селищі Опішне на Полтавщині в селянській сім’ї. Закінчив Вище початкове училище, педкурси, а 1926 р. юридичний факультет Харківського інституту народного господарства. Працював завідувачем підвідділу економіки праці при кондитерському тресті, народним слідчим прокуратури. 1930 р. поступив в аспірантуру при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Після закінчення займав різні посади в в Українській філармонії, Київській і Дніпропетровській операх.

 Яків Майстренко — відомий український драматург, котрий створив добрих два десятки п’єс. Серед них — «Синочок», «Тарапуньська гребля», «У негодоньку лиху», «Відважна Маринка», «Поема про любов», «Дев’яте коло пекла», «Знай наших», «У добру путь». Він автор повістей «Земле моя!», «Скарб старійшини Пермяти». 

Заарештували Я. В. Майстренка 9 січня 1949 року. У постанові про арешт старший уповноважений V управління МДБ УРСР майор Єгоров стверджував: «Майстренко в минулому був учасником антирадянської організації під назвою «Українська націоналістична юнацька спілка»… В період 1928—1933 рр., працюючи секретарем редакції журналу «БольшевикУкраины», проявляв себе українським націоналістом. У цей період він перебував у близьких зв’язках з ворогами народу Любченком та Хвилею і всіляко сприяв їх прагненню використати цей журнал для протаскування антирадянських націоналістичних установок…Майстренко також був одним із наближених націоналіста Скрипника, якого інформував про становище в письменницьких колах. …У період німецької окупації України, будучи адміністратором театру, Майстренко проявив себе активним німецьким посібником і українським націоналістом… Упродовж багатьох років і до останнього часу систематично висловлював антирадянські погляди, зводив наклепи на вождя радянського народу, керівників партії та Радянського уряду…» 

Окремо була прийнята постанова про вилучені в обвинуваченого матеріали: 270 сторінок особистого листування, один записник і шість фотокарток — «…піддати знищенню шляхом спалення». Шістнадцять допитів (деякі продовжувалися з вечора і до світанку) пережив Яків Васильович. Його слідча справа була направлена на розгляд Особливої наради при МДБ СРСР із пропозицією: ув’язнити письменника «…у виправно-трудовий табір строком на 10 років без конфіскації майна через цілковиту відсутність такого». Особлива нарада погодилася з такою пропозицією, і подальший життєвий шлях Якова Майстренка проліг в суворорежимний Озерний табір (Озерлаг) м. Братська. Із Прибайкалля український драматург невтомно писав скарги і заяви до Генерального прокурора СРСР, Президії ЦК КПРС про безпідставне звинувачення і несправедливе покарання. Але тільки після смерті Сталіна, 19 грудня 1955 р., Центральна комісія в справі перегляду справ ухвалить: «На зміну постанови Особливої наради при МДБ СРСР від 6 серпня 1949 р. обвинувачення Майстренка Я. В. …через недостатність доказів… припинити… зменшити міру покарання до фактично відбутого строку і з-під варти звільнити…».

Опинившись на волі, Яків Майстренко не перестає турбувати Генерального прокурора СРСР і Парткомісію ЦК КПРС. Як же так: зі сталінського табору звільнений, але не реабілітований?.. 14 листопада 1956 р. Військова колегія при МДБ СРСР ухвалила: «Постанову Особливої наради… від 6 серпня 1949 р. щодо Майстренка Я. В. скасувати і справу припинити за відсутністю складу злочину». Діяльну участь у звільненні і реабілітації письменника взяв Максим Рильський. Помер Яків Майстренко 4 квітня 1987 р.

Полтавський офіс УІНП (за матеріалами інтернет-видань)