Гість у домі – завжди на радість. Так приємно чути в своєму помешканні нові голоси, бачити нові обличчя. Різні вірування трактують прийом гостей як шлях до неземних благ, гармонії та щастя у всьому. Добре приймати різних людей, але коли приїжджають друзі та знайомі, з такими ж інтересами та поглядом на життя, як у тебе, – це взагалі чудесно.
Олександр Волощук – чернігівський мандрівник та письменник, 5-го січня цього року вже втретє завітав до нашої родини. До цього він гостював у нас у травні та серпні 2020 року. Під час другого візиту, а саме 21-го серпня, Олександр Миколайович виступав з лекцією про свої подорожі в Пирятинському КГЦ. Тоді він йшов пішки з Грем’яча (крайня північна точка України, Чернігівська обл.) до Вилково (Одеська обл.) і навіть трохи нижче – до Анкудінового острова (загальна відстань мандрівки склала 1050 кілометрів). Разом з Олександром на зустрічі було 12 людей. Пирятинці залишились у захваті від розповідей мандрівника.
Цього разу Олександр Волощук повертався з Харківщини, а саме з смт. Буди. Назва селища відома багатьом людям, завдяки фаянсовому заводу, що існував там більше 100 років та випускав керамічні вироби для різних потреб. У Будах проживає кум мандрівника – Віталій Стеблев з сім’єю. Так як Олександр вже багато років має традицію – святкувати Новий рік не вдома, 2022-ий не став винятком. Запропонувавши себе, як гостя, він зустрів рік Тигра разом з кумом та його родиною.
До Пирятина Олександр приїхав близько 16:30. Зустрівшись з мандрівником, попрямували до мого помешкання. Спілкувалися, вечеряли. Чоловік показав нашій родині катану – новорічний подарунок від родини Стеблевих. Це японський самурайський меч, що з’явився в XV столітті та використовувався як традиційна зброя самурая, аж до кінця XIX століття. Катану, подаровану моєму товаришу, виготовив майстер у харківській в’язниці. На лезо нанесені різні візерунки і так як воно не наточене, то меч вважається сувеніром, а не холодною зброєю.
Ввечері ми з Олександром трішки прогулялись Пирятином. Деякий час посиділи в пабі “Параплан”, після чого оглянули святкову ялинку в центрі міста. Також хотіли взяти кави, але частина кав’ярень вже зачинялися. Чоловік знає турецьку мову та поглянувши на назву однієї з кав’ярень “Coffee’йок”, жартома сказав: “Кофе нет” (з турецької “йок” означає “ні”, “немає”).
Вночі Олександр мав їхати додому – на північ України. Спочатку нічним дизель-поїздом до Ніжина, потім ранковою електричкою до Чернігова. Ми дійшли до залізничного вокзалу та очікували прибуття поїзда. Зелений сигнал семафора сповіщав про те, що незабаром він приїде. Через деякий час з нічної пітьми з’явилося світло прожектора. Приміський дизель-поїзд Гребінка-Ніжин під’їжджав до залізничної станції. Товариш поїхав, а я неквапно попрямував додому.
Половина дня пройшла дуже цікаво в спілкуванні з Олександром. Приємно, що саме він став першим моїм гостем у новому 2022-му році. Хочеться побажати мандрівнику незабутніх подорожей, хороших людей на життєвому шляху та успіхів у всіх його справах!
Автор: Андрій Миленко
Читайте також:
У ПИРЯТИНІ “ПІКЕТУВАЛИ” МІСЬКУ РАД
1