Лубни. Подорож одного дня

Кожного року в третій четвер травня українці по всьому світу відзначають День вишиванки. З давніх-давен вишита сорочка не лише була просто одягом, а і вважалася невід’ємним елементом національного вбрання українців. Вишиванці відводили роль оберегу, що захищав від лиха та приносив щастя і гаразди. Нині такий одяг виглядає дуже стильно та вишукано, а ще й надихає інших людей на добро та викликає у них приємні емоції.

Цьогоріч День вишиванки припав на 19 число. Саме на цю дату я і запланував поїздку, адже взагалі без подорожей не уявляю свого життя. Із міст що знаходяться поряд обрав Лубни, адже в більшості випадків був там проїздом. Туди і назад вирішив їхати приміським залізничним транспортом. Прокинувшись о п’ятій ранку, спостерігав як сходить сонце. Таки є в цьому щось магічне, захоплююче. Додавши до речей вишиванку, попрямував на вокзал. Прямого залізничного сполучення з Лубнами у нас немає, тому доводиться у Гребінці пересідати на інший поїзд. Поки я його чекав, зустрів свого товариша, тож час пройшов швидко та з цікавістю. О 10-тій годині вже був у Лубнах.

Місто зустріло сонячною погодою. Весняне тепло невпинно “змагалося” з освіжаючим вітерцем. Виконавши частину своїх планів, поквапився до міської бібліотеки для дорослих ім. Леонтовича, де якраз проводився творчий перфоманс “Вишивана краса України”, за участю майстринь, шанувальників і поціновувачів вишивки. Лубенці та гості міста перетворили читальний зал бібліотеки на ошатну світлицю. Серед того, що побачив, були: вишиті сорочки різних років, сукні, ляльки-мотанки, сумки, прикраси, картини та ін. речі. Дуже радий був зустрічі зі знайомим чоловіком – методистом дитячо-юнацького клубу спортивного орієнтування і туризму “Валтекс” (заснованим у 1995 р.) Миколою Полонським. Він розповів мені про вишитий одяг, який зберіг та представляв на цьогорічному заході. Серед його колекції були речі з родинної скрині довоєнних (2-га світова) та післявоєнних часів. Також серед гостей заходу побачив і Тетяну – дівчину, яка мені розповіла про цю подію.

Майже одразу як прийшов у бібліотеку, розповів учасникам перфомансу про те, як подорожі можуть бути поєднані з вишиванками. Сорочку, в яку був одягнений, отримав у подарунок від наукового співробітника музею історії Надвірнянщини Андрія Василіва, перебуваючи у мандрівці Прикарпаттям. Приїхавши в Лубни, потрапив на цікавий захід теж завдяки вишиванці. Вельми приємно, що вишитий одяг знайомить із цікавими людьми та дарує незабутні спогади.

Далі моя прогулянка містом продовжилась відвідуванням книжкових магазинів. Також завітав у редакцію районної газети “Лубенщина”, де придбав один примірник та ще декілька отримав у подарунок. На додачу мені презентували календар на 2022 рік. Тепер він прикрашає одну із стін у квартирі.

Цього дня запланував зустрітися з місцевим журналістом Олександром Назарцем, який працює на телебаченні. Домовились попити чаю поряд із DEPO’t’ом. Поки його чекав, поспілкувався з жінкою-переселенкою із Бердянська (Запорізька обл.). Пані розповіла, що у її родини були труднощі з виїздом, вони з дитиною проїхали аж 16 блокпостів. Також сказала, що 50 % населення міста – проросійське і буває, що сусіди здають один одного. З Олександром мав досить цікаву розмову – про журналістику, подорожі, Лубенщину та на інші теми. Чоловік розповів про роботу на телебаченні, що знайти людей, які йтимуть “і у вогонь, і у воду” дуже складно. Також поділився враженнями про робочі поїздки у Харківську та Чернігівську області.

Час наближався до вечора, тож потрібно було повертатись у Пирятин. Поки чекав у Гребінці свого “дизеля”, глядів за рухом інших поїздів, паралельно спостерігаючи гарний захід сонця на фоні колій. В дизелі підслухав розмову трьох людей. Один чоловік, який сидів у напрямку зворотньому руху поїзда та був трохи напідпитку, каже: “Ми їдемо на Київ”. Дві жінки йому відповідають: “Ні, на Пирятин”. Він далі сперечається, а жінки знову йому говорять так, як дійсно є. Потім одна з них каже: “Сядь в напрямку руху поїзда і їхатимеш на Пирятин”.

День вишиванки, проведений у подорожі, пройшов дуже насичено. Давно помітив, що цікаве не лише “десь там далеко” – воно поряд з нами. Головне вміти його бачити та не боятися виходити із власної зони комфорту.