Таке питання постає щоразу, як оголошується толока для прибирання якоїсь пам’ятки. Наприклад, біля пам’ятника Тарасові Шевченку прибирало нас четверо: Вадим Кирпиченко, Максим Бєлов, Юрій Береговий та Олена Гуленко. На толоку прибирати школу Сластіона в Білоцерківцях зібралося більше 20 людей. Але частина з них – працівники закладів міської ради. Сьогодні прибирали єврейський цвинтар – прийшло 8. Знову ж таки – працівники управління, закладів культури; просто активних громадян – двоє. Чи достатньо цього, аби зберегти пам’ять цілої громади? Невже совок настільки придушив у кожному бажання знати про себе більше?
12 листопада відбулося прибирання передньої ліній цвинтаря, де поховані виключно юдеї. Сюди не навідуються рідні. Більшість із них виїхали з Пирятина, а то й взагалі з країни. Радянська влада прекрасно стимулювала забути – хто ти є. Хоча більше половини поховань тут дореволюційні, отож родичів цих померлих швидше за все взагалі немає в живих після революції та тотального винищення євреїв гітлерівцями у Пироговій леваді (загинуло близько 2 тисяч осіб).
Є могили, які відвідують. І це видатні пирятинці, якими ми маємо пишатися. Минулого року тоді ще начальник відділу культури і туризму Олена Гуленко написала невелику історичну розвідку про Якова Майліса, власника першого парового млина в Пирятині (др.пол.ХІХ ст), який дав сотні робочих місць пирятинцям. Через інтернет знайшлися нащадки Якова Хаскелевича. Також одна із могил, які тут відвідують, – Авраама Рискіна, засновника типографії в Пирятині, нашого першодрукаря. Цьогоріч приїздив його онук Олександр Рискін.
Тож сьогодні трохи прибрали на кладовищі. Винесли купу гілок, сміття. Напередодні підняли невеликий надгробок. Сьогодні підготували для підйому ще кілька. Але чи багато вдасться зробити 2,5,8 людям? Чому іншим це не цікаво? Якщо не єврейське, то українське. Ніщо не цікаво. Подумайте, коли відірветеся від перелистування стрічки фейсбуку.
Мирослава Кочубей
1