Про майбутній монастир та міжконфесійні стосунки на Пирятинщині поспілкувалися з настоятелем Свято-Іллінського храму Харківсько-Полтавської єпархії Архімандритом Діонісієм Федоровим.

– Доброго дня, отче Діонісію! Бачимо, що у Вас заплановано нове будівництво?

– Так, із травня завезені ці матеріали, плануємо повну реконструкцію каплички: збільшення її, зміну форми. Тепер вона буде хрестовидна, вміщатиме більше вірян.

– Постала потреба в розширенні?

– На жаль, із карантином навпаки людей стало відвідувати храм менше. Великдень 2020 року був наймалолюднішим за мої 23 роки священництва.. Та це й зрозуміло, адже люди були налякані вірусом. Зараз потроху повертаємо коло своїх вірян. І дійсно маємо потребу в розширенні.

Архімандрит Діонісій Федоров

– Вітаємо із позитивними змінами!

– Головна зміна насправді не в цьому. Синод Православної Церкви України прийняв рішення за цією адресою заснувати  чоловічий монастир Святого пророка Іллі.

– Це Ваша ініціатива?

– Так, ідея моя. І вона не нова, адже я вже був настоятелем монастиря в Коломийському районі на Івано-Франківщині. Щоправда, то був монастир Московського патріархату, і я звільнився з нього у 2015 році, унаслідок подій на Майдані та початку війни на Сході країни.

Бог показує мені шлях. Тож владика Афанасій підтримав мене з ідеєю монастиря в Пирятині  як  і належить подав рапорт на ім’я митрополита Київського і всієї України Блаженнійшого Епіфанія. І зараз я вже призначений благочинним  монастиря.

Будматеріали для розширення храму

– То прямо тут, на цьому вигоні, постануть келії для монахів?

– Так, планується по-перше реконструкція, як я вже казав, існуючої калиплиці на честь ікони Божої Матері”Всіх скорботних радість” Отут посеред майданчика, де зараз квіти, у майбутньому буде новий більший храм, що стане окрасою Пирятина. Люди зможуть любуватися його красою, показувати гостям міста. Вглиб подвір’я плануємо будівництво келій для монахів. Зараз ця земля ще не наша, тож проситимемо її для розширення нашої монастирської громади. 

– Зараз Ви не живете в Пирятині, з чим це пов’язано?

– Так, я перебрався до заміської резиденції, яка знаходиться в Харківцях. У цьому селі визначено бути Богоявленському скиту,  урочисту закладку каменя та освячення місця під будівництво храму було здійснено 22 жовтня минулого року.

– Чому Ви взагалі обрали наш край, адже Ви не місцевий?

– Так, родом я з Вінничини. Та Бог привів мене сюди, я отримав призначення бути настоятелем Свято-Іллінської парафії міста Пирятин ще з лютого 2016 року. Я зрозумів, що це моє покликання. Зі Святого письма ми знаємо, що пророк Ілля боровся із ідолопоклонниками, людьми, що були далекими від Бога. І я також повинен допомогти знайти Бога тим, хто цього потребує. Коли я бачу вогник в очах людей, які приходять до церкви, – не важливо скільки їх – я не можу цим знехтувати.

– Ви вважаєте, що пирятинці далекі від Бога?

– У нашому місті багато є гарних та добрих людей, але видно, що людям не вистачає християнського виховання. На вулицях Пирятина часто можна побачити ще зовсім дітей, які лаються нецензурними словами, молодих мам із немовлятами та цигаркою в руках. Мене такі речі вражають. Коли я тільки приїхав, у мене запитували, чи не досить для маленького Пирятина церков? Коли я побачу тенденцію на покращення – тоді можна сказати, що досить.

– Отче, розкажіть про одну із обновок Вашого храму – дерев’яну дзвінницю.

– Дзвінниця Святого Георгія привезена із Закарпаття. Майстри зробили зруб та встановили дзвінницю на церковному подвір’ї. Самі ж дзвони із Волині. Можна вважати це початком нашого майбутнього монастиря. Основну будівлю його зводитимемо в такому ж стилі.

– Чи маєте на це кошти?

Звісно, на всі добрі та духовно корисні задуми нашої  церкви не вистачає фінансових та матеріальних ресурсів, але я переконаний, що церква не може зливатись із бізнесом чи заробітчанством. Бог нам допомагає руками добрих людей. Частіше всього вони просять не називати їхні імена. Та дзвінниця встановлена за кошти пирятинського добродія, це 300 тисяч гривень. Думаю, Бог дасть нам можливість спорудити й новий храм. Кошти на купол та накупольний хрест для майбутнього трапезного храму я просив у нинішнього міського голови Андрія Сімонова. Він пообіцяв посприяти.

Вхідна брама привезена із західної України

– Чи достатньо налагоджена у Вас комунікація із владою?

На жаль, ні. Хотілося б більше комунікувати із владою, і з представниками інших конфесій. Коли я жив на Івано-Франківщині, у нас в районі, де я був депутатом районної ради, був гармонійний підхід до вирішення важливих питань в сфері духовності та популяризації християнської етики. Взаємодія церковних громад і місцевої влади дали свої плоди.

– Як Ви ставитеся до віруючих інших релігій?

– Ісус навчаючи, назвав дві найбільші заповіді: “Люби Господа Бога свого всім серцем, і всією душею, і всією своєю думкою”. Це найперша заповідь. А друга: “Люби свого ближнього, як самого себе”. От я всіх людей люблю, як заповідав Ісус. Ми всі люди, просто Бога сповідуємо по-різному. 

Дзвони над вхідною брамою

– Якими способами залучити дітей, молодь до церкви?

– Я думаю про це. У нас була недільна школа, діти відвідували її, але трималася вона на одній людині, це наша активна вірянка Ганна Дмитрівна Синяк. Коли ж вона не може займатися з дітьми – школи немає. Я планую відновити заняття, хотів би більше спілкуватися з дітьми особисто.  Але змінити дещо формат, зробити заняття зрозумілішими сучасним дітям.

На жаль, у нашому суспільстві немає традиції щонеділі ходити до церкви для очищення, спасіння своєї душі. Міцні основи християнської свідомості людей – це те, для чого потібно працювати. Не кількість поминок та хрестин, відбутих за місяць треба рахувати, а скільки людей стали на правильний життєвий шлях за Божими заповідями. 

– Чи не пропонували Ви щось накшталт уроків християнської етики в школі?

Не впевнений, що це можливо в Пирятині. Одного разу мене запросили до школи в переддень свята. Я пішов туди в рясі, як має бути вбраний священик, розповідав дітям про Святого Миколая, традиції святкування. Здавалося, що все пройшло чудово. Проте виникли проблеми на міжконфесійному грунті, адже місто Пирятин багатоконфесійне. Отож, все таки плануватимемо спілкування із дітьми на території нашого монастиря.

– Чи є у вас мрія, о.Діонісію?

– Звісно. У мене є мрія – створити резиденцію Святого Миколая на базі Скита у Харківцях. Там достатньо місця, щоб все святково облаштувати, на західний манер, і запрошувати туди дітей з батьками, як у казку. Тим самим знайомити їх із нашими православними традиціями.

Поділись з друзями!
error1
fb-share-icon