Когось нескінченне спілкування з людьми виснажує, навіть лякає. А от героїню інтерв’ю, депутатку Лубенської міської ради, голову мікрорайону №6, активну лубенчанку – Катерину СКУРАТОВСЬКУ – надихає та наповнює її життя змістом!
Про діяльність в ОСН (Органах Самоорганізації Населення), про місця, де відновлюються сили, про секрет міцного кохання, а ще рецепти улюблених страв сім’ї Катерини Дмитрівни, серед них і салату, що «чистить організм, наче щітка», довідаєтеся із нашої бесіди!
Катерино Дмитрівно, географ Лев Гумільов стверджував, що ландшафти своєю енергетичною насиченістю здатні впливати на формування менталітету та характеру особистості. Що вирізняє Вас, як лубенчанку?
Хоча я народилася на Житомирщині, та справді відчуваю себе лубенчанкою. Мешкаю в стародавньому місті із 1991-го. Коли переїхала сюди, захопили щирість, відкритість і доброзичливість лубенчан!
Ви спеціаліст сектору по роботі з органами самоорганізації населення. Що передбачає ця посада?
Моя діяльність і як депутата кількох скликань Лубенської міської ради і як очільника вуличного мікрорайону №6 та спеціаліста сектору по роботі з ОСН (Органи Самоорганізації Населення) тісно пов’язана з людьми. До речі, саме в Лубнах я поринула в громадську діяльність, і зараз не уявляю ні дня без спілкування та активностей, які націлені на Добро. І наголошу, що справжній успіх живе там, де люди об’єднуються!
Голови вуличних комітетів, ветеранської ради, активісти докладають спільні зусилля для проведення тематичних заходів, свят, конкурсів, змагань, підтримуємо атовців, літніх людей, з обмеженими можливостями, тих, хто живе у скрутних умовах, онкохворих. Наприклад, днями відвідали чоловіка, який рятуючи інших у аварійному ліфті полтавської багатоповерхівки, постраждав – втратив ноги. Але він не полишає трудитися! Займається лущенням горіхів. Поспілкувавшись із ним, виростають крила і хочеться ще більше робити. Вважаю, що слово – найтонший дотик до людської душі, який здатен її підтримати і надихнути.
Якщо сказати по-простому, вуличний комітет – це очі громади. Для прикладу, шляхопровід – міст, який з’єднує наш мікрорайон із містом, був геть зруйнований, у вибоїнах. Ми зверталися до влади, але нас рік не чули. Та залучення представників ЗМІ, різних комісій до цієї проблеми посприяло її вирішенню – тепер маємо відремонтований шляхопровід і щиро радіємо зробленому.
Ваш мікрорайон, судячи зі світлин, святкує теж гуртом?
Так! У нас чимало заходів. От 24 липня минулого року почали святкувати День турботи про себе, який світ відзначає ще з 2011-го. Його суть – нагадати людям, що залишатися в здоровому тілі та твердій пам’яті можна лише за умови правильного способу життя 24 години на добу, 7 днів на тиждень: займатися фізкультурою, знаходити час для хобі і відпочинку, бути привітними, врівноваженими та доброзичливими і тоді гармонія не забариться оселитися у наших душах. А ще на цю дату припадає вшанування рівноапостольної княгині Ольги.
Де черпаєте матеріальну підтримку для організації заходів?
Все силами жителів мікрорайону, голів вуличних комітетів (їх близько 30-ти), активістів, серед яких і приватні підприємці. Артисти – з народу – від старого до малого. Створили гурт «Берегиня», до його складу входять шість жіночок із гарними співучими голосами. Я розробляю сценарії свят, репетируємо у кабінеті ради мікрорайону №6, де, власне, й збираємося, радимося стосовно будь-чого.
Приємно, що волонтерів багато. Наприклад, пані Олександра традиційно випікає величезний коровай. Цією здобою пригощаємо гостей заходу під час духмяного чаювання.
Зазвичай, до Дня Захисника та Захисниці Вітчизни теж готуємо концерт, долучаючи діток зі школи №2 та учасників АТО-ООС.
Підростаюче покоління бере участь у «Веселих стартах» – спортивних змаганнях між вісьмома мікрорайонами. Призерів я воджу на піцу в якості винагороди. До пандемії возили дітвору на екскурсії в Київ.
Років десять святкуємо Івана Купала із різноманітними конкурсами, подарунками. Варимо гартовану кашу, силу-силенну вареників, начинених капустою, картоплею та сиром. Потім проводимо конкурс «Краща господиня». Як велить народний закон, дівчата віночки плетуть, пускаючи на воду…
Ще не було й разу, щоб ми не відзначили Дня матері! Завжди готуємо концерти із пісенними та хореографічними номерами. І постійно аншлаг, нема, де яблуку впасти! Це надзвичайно тішить і мотивує!
А це зародилося в мене бажання започаткувати свято «Особлива Жінка». Серед простих жінок – таких багато: одні прикрашають світ навколо, другі, виховуючи п’ятеро дітей, встигають ще й працювати, підзаробляючи для родини, наприклад, знаю жінку, яка шиє маски і продає їх значно дешевше, ніж в аптеках чи магазинах, або взагалі роздає.
Розкажіть про локацію народних посиденьок?
Урочистості проводимо на вулиці Кононівській у парку. А масові гуляння організовуємо на галявині, біля дитячого майданчика, у Дубовому гаю. Ще можемо зібратися на поляні в кар’єрі (Кононівська вулиця), яку облагороджуємо.
Дубовий гай, напевно, має древню історію?
Так! Дубам понад століття, деяким – і того більше.
У Вас є улюблені місця сили?
Біля води – на березі річки Сула, у Мгарському Спасо-Преображенському чоловічому монастирі, у парках зі старими деревами, на лубенській Лисій горі залюбки гуляємо родиною, милуючись живописними краєвидами, і взимку, і влітку смажимо там шашлики.
Facebook «засвідчив», що й на кухні любите почаклувати! І рецептик капусти квашеної у Вас просять, і млинців із медом…
Люблю! (сміється). Особливо, коли діти з’їжджаються до батьківського дому – дві донечки, син і троє онучаток.
Ось поділюся рецептом корисного й простого салату. Натираємо сирий буряк, сиру морквину, на сковорідці злегка «підзолочуємо» цибульку, потім додаємо буряково-морквяну суміш, перемішуємо і ще крапелиночку смажимо. Смачний, а головне – чистить організм, наче щітка!
Обожнюємо квашену капусточку! Готую за старовинним рецептом: подрібнюю капустину на шатківниці, пересипаю жменькою натертої моркви і додаю сіль (не більше однієї столової ложки на одну головку капусти) і все! Далі переминаю, насипаю у банку і залишаю на три дні кваситися. Подаючи до страв, присмачую капусту цибулькою і запашною соняшниковою олією.
І, звичайно ж, найулюбленіший десерт родини – млинці! Допомагають у приготуванні онучка Васіліса і молодша донька Каріночка. Швидко вправляємося: збиваємо три яйця із ложечкою цукру, потім всипаємо три ложки борошна, трішки молочка, ще збиваємо. Знову додаємо борошна і молока (всього пів літри), щоб суміш вийшла як на оладки. Смакуємо млинці із малиновим варенням або з медом!
У теплу пору року сім’єю вибираємося на пікнік, на релаксні променади лісом. До речі, на шляху до Мгарського монастиря навідуємося до улюбленого дуба, підходимо до велета, вітаємося: «Здрастуй, наш дубочку!» (усміхається). Коли бачимо його, складається враження, що й він дивиться на нас. Притуляємося спинками до могутнього стовбура, щоб набратися сили, очистити ауру, заспокоїтися. А восени дуб неймовірно красивий – величний у червоному листі – аж горить!
І чим Вас захопило на тлі інших дерев це Перунове дерево, як називали його наші пращури-слов’яни?
Запримітили з вікна автомобіля! Якась невидима сила повела до деревця. Але це вже родинна традиція – дорогою зупинятися біля дуба, фотографуватися, перепочивати.
Катерино Дмитрівно, у чому секрет міцних стосунків у парі?
У коханні, яке базується на довірі! Треба довіряти одне одному, не виясняти, хто старший/головний, вміти поступатися. Жінці необхідно бути мудрішою, займатися улюбленою справою, реалізовувати свій потенціал, тоді вона буде цікавою і самодостатньою. Домогосподарка – для жінки це не робота!
«Не важливо, у якому світі ти живеш, важливо, який світ живе у тобі!» – що надихнуло на такий девіз?
Буває, прокидаєшся вранці, а за вікном дощ, сіро, непривітно… Потрібно все одно йти у світ і робити добрі справи! Від них з’явиться внутрішня радість, наповненість і картинка навколо набуде яскравих барв! Перевірено на собі! (усміхається).
Я підтримую жінок, які збилися зі шляху, тобто, втрапили в алкогольну залежність і їм важко виплутатись з пут зеленого змія. Інколи їх не розуміють рідні, тоді жінки приходять до мене, щоб виговоритися, знайти світло в тунелі.
Ви – психолог?
Заочно навчаюся в Київській академії управління персоналом на факультеті психології. Перед Новим роком жіночки приходили до мене, вирізали сніжинки, ще збираємося проводити заходи, на яких вони будуть в’язати килимки. Я читаю для них лекції на відповідні теми і т. д.
Де живе рушійна сила особистості?
Із власного досвіду скажу: у серці із бажання допомогти ближнім. Вона або є, або її немає. Знаєте, можна дивитися, а можна бачити – різні речі. Кому що дано.
Автор: Ліна ЯКОВЕНКО
Читайте також:
БОМБАРДУВАННЯ ПИРЯТИНА: ЧИ Є ДЕ СХОВАТИСЯ?
1