Хоча нині в Україні престижність робітничих професій є нижчою в порівнянні з попередніми роками, але роботодавцям, як і раніше, потрібні кваліфіковані кадри.
За даними Державної служби зайнятості, з-поміж професій, на які зберігається стабільний попит роботодавців, залишилися такі, що потребують високого рівня професійної кваліфікації: слюсарі, токарі, фрезерувальники, електрогазозварники, водії автотранспортних засобів, робітники з ремонту електричного обладнання. На жаль, ці професії не затребувані серед випускників. Молодь все менше обирає робітничі професії, відповідно останніми роками збільшується кількість малокомплектних закладів з кількістю учнів 100–300 осіб.
У Лубенському районі є декілька закладів, які готують професійні робітничі кадри, один з таких закладів – Лубенський професійний ліцей.
Історія закладу починається ще з далеких 50-х років минулого століття. За час свого існування заклад випустив тисячі висококваліфікованих кадрів.
З керівником закладу ми зустрілися вже після 6 вечора. Юрій Денисенко часто засиджується на роботі. Тож за чашкою кави поговорили про перспективи розвитку та навчання у закладі.
Пане Юрію, яку освіту Ви маєте сам? чи доводилося вчитися в ПТУ, чи коледжі? Чи маєте робітничу професію?
Ще з шкільної парти для мене вчитель був вершиною в житті. Після вчителя ішли батьки і старші рідні, бо вони завжди вірили учителю, а вже потім ішло старше покоління, яке мав поважати і слухати. Таке було виховання. Я не берусь зараз вести діалог, чи це було добре чи погано, це інша тема. Але після школи, 8 класів, не запитуючи про моє бажання стати водієм-далекобійником, батьки відправили вчитися мене до Березоворудського радгоспу-технікуму, на агронома по захисту рослин. Технікум я закінчив і паралельно отримав ще і робітничі професії такі як тракторист і комбайнер!
Як склалося життя після навчання?
Через півроку мене призвали до лав радянської армії, за цей час я встиг опанувати робітничу професію слюсаря. Після завершення служби у 1989 році я повернувся до рідного села, рідного колгоспу з благим наміром, але не так сталося, як бажалося. Я одружився, народилися двоє діток, але працювати і розвиватися стало ніде, розпродали рідний колгосп! І від тоді я працював на багатьох підприємствах, де навчився робітничих професій таких як, машиніст екскаватора та бульдозера, муляр, столяр, оператор комп’ютерного набору!
Як розпочався шлях вчителя?
Завдячуючи своїм навичкам до самонавчання, я потрапив до школи №1 у Лубнах столярем! Там я побачив не просте життя учителя із середини! У цей же час я уже заочно розпочав навчання на правознавця в інституті при школі. Завдячуючи умінню працювати з оргтехнікою та комп’ютерним обладнанням, мене перевели на посаду інженера технічного центру школи. На цій посаді я паралельно із виконанням своїх обов’язків, допомагав учителям інформатики. Завдячуючи директору школи, Тютюнник Людмилі Семенівні, яка побачила в мені уміння спілкуватися з учнями, уміння поділитися з ними своїми знаннями і їх потяг до мене, як освітянина то і запропонувала опанувати викладацьку освіту на що я й погодився. Отримавши диплом молодшого спеціаліста з правознавства, я вступив на перший курс Полтавського педагогічного університету, який закінчив з відзнакою і паралельно уже працював у школі учителем інформатики. І після закінчення повного курсу педагогічного університету продовжив навчання в черкаському національному університеті на факультет управління навчальним закладом, який закінчив і отримав ступінь магістра.
Які спогади про навчання залишилися про БР?
Я туди прийшов після 8 класу. Мені було 15 років. Це вперше я вийшов надовго із дому. Можете зрозуміти, що це ти відданий сам собі. У тебе воля, в тебе немає ніякого контролю над тобою. Звичайно, ти починаєш відчувати себе просто вільним. Так само ж і я, як всі, був вільним. Всяке було. Були вихідні, ходили на дискотеки, ходили на фільми, гуляли, зустрічалися з дівчатами. Все звичайне студентське життя. Перший рік я жив у гуртожитку. Потім на квартирі, адже осмислив, що якщо так і далі буде – то можу позбутися навчання. Трохи почав задумуватись, що я хоч і вільний, але маю думати за своє майбутнє. І одразу після першого “життєвого пенка” взявся за розум. На квартирі вже не порушував ніяких скажімо так… “законів битія” ні сільського ні учнівського. Благополучно закінчив навчання, отримав диплом та робітничу професію. Ну звичайно чекав поки піду в армію. За цей час працював в гаражі. Отримав ще навики слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів, як я вже казав.. З того часу і потяг в мене до техніки. Маю свої автомобілі. Починав з мотоциклів. Зараз маю два автомобіля. За своє життя пропрацювавши та набувши досвіду робітничих професій, багато чого вмію, тож хоч може і не досконало знаю всі “ази” спеціальностей у нашому ліцеї, але бачу чи учень правильно чи неправильно виконує роботу. Як кажуть, “мене на стицько не підловиш.”
Ви говорите, що в дитинстві мріяли стати водієм далекобійником. Чи поверталися до мрії?
Ні.Після армії прийшов у колгосп – мрія ще була. Точніше бачення життєве, сільське – працювати у колгоспі. Я в молодості не зловживав ні тютюнопалінням, ні алкоголем. Навіть досі немає таких звичок. Я вважав, що я зможу своїм “животом і горбом” зробити собі статок, щасливе майбутнє своїй сім’ї і дітям. Але прийшовши в колгосп, з часом як і все в країні, він почав занепадати. Почали його розпродувати, розбирати, грабувати і так далі. Тож звичайно вже ніякого майбутнього у колгоспі не було. Щоб піти водієм працювати, треба було залишити сім’ю. На той час я вже мав двох діток маленьких. Залишити дружину одну з дітьми – це не в моєму розумінні. Я вважаю, що сім’я повинна бути разом. Я досі не можу зрозуміти тих батьків які залишають сім’ю і їдуть на заробітки. Звісно що людям важко, і вони їдуть щоб прогодувати близьких. Але важко всім. І мені важко було. Але яке виховання буде у твоєї дитини якщо вона півроку тебе чекає? Потім ти приїздиш і дозволяєш все, що замаменться їй, щоб дитина тільки тебе любила. І дитина любить тебе тільки за те, що ти її “засипаєш” подарунками і даєш гроші,а не через те, що ти її кожен день навчаєш, показуєш на власному прикладі.
Чи платили Ви за своє навчання?
На платній основі я навчався лише на юридичному факультеті. На бюджеті закінчив технікум, педагогічний університет та магістратуру. Все чим закон дозволяв на бюджеті – я отримав власними знаннями і силами! Я вважаю, що пішовши на бюджет – значить ти вивчишся і можеш бути затребуваним. Бо ти дійсно будеш вчитися і отримувати знання, а не так, що за тебе заплатили гроші,і ти отримав диплом.
Як давно Ви очолюєте Лубенський ліцей?
Із школи де я працював, я перевівся сюди у 2016 році заступником директора з навчально-виробничої роботи і завдячуючи довірі колег я вже другий рік очолюю цей навчальний заклад. За цей період ми провели аналіз затребуваних професій і стараємося ліцензувати нові професії і одночасно навчаючи існуючим.
Чи є у вас якісь бачення розвитку закладу?
Зараз ми запроваджуємо нову професію “Монтажник з утеплення будівель”, ще маємо намір запроваджувати професію пов’язана з ІТ технологіями, але після того, як міська влада виконає свою ж обіцянку багаторічну – допомогти в придбанні комп’ютерного обладнання! Або коли ми самі будемо спроможні фінансово. На даний час ми навчаємо затребуваним професіям таким, як: слюсар з ремонту колісних транспортних засобів; електрозварник; кухар-кондитер; штукатур-маляр
Чи сприяє держава у підтримці подібних закладів?
Сьогоднішнє наше обладнання, на якому ми навчаємо вважається застарілим. За роки Незалежності матеріальна база у нас не оновлювалась. Ну по дрібницях, десь там якісь валіки, щіточки. купуються для будівельників, окуляри захисні. Те що я вже говорив: подали на ліцензування сьогоднішню професію – утеплювач будівель. Звичайно для цього треба також свої механізми для підйомних та висотних робіт. Цій професії будуть навчатися після 11 класів, діти які матимуть 18 років На сьогодні у нас будівельний і промисловий напрямок, а ще хочемо розширюватися в сторону ІТ-технологій. Першочергово потрібно матеріально-технічна база. На сьогодні ми своїми власними силами модернізуємо комп’ютерний клас.
Чи є у закладі людина, яка може навчати у цій сфері?
Попри те що у нас не великі заробітні плати у закладі, але все ж ми маємо перспективного молодого працівника.
Зараз ми безкоштовно у наших спонсорів взяли для користування сервер. Завдяки йому ми можемо підключити всі комп’ютери в одну систему і використовувати одночасно потужні програми для роботи.
Скільки комп’ютерів для навчання у класі?
У нас 15 комп’ютерів, 14 робочих місць і один вчительський. Завдяки цьому ж серверу ми на максимальних потужностях можемо підключити одночасно до 25 комп’ютерів і це без проблем дасть змогу одночасно використовувати ефективно робочі місця. На сьогодні ми вже протестували – все працює якісно. Тепер ведуться перемовини, щоб нам десь отримати 15-20 сучасних моніторів Адже наші нинішні хоч і не такі і старі, але якщо ми будемо проводити профорієнтаційні заходи і говорити, що ми вас будемо навчати і показуватимемо ці монітори, то розумієте, ніхто не буде вникати який у нас стоїть сервер і потужності. Зустрічають як то кажуть “по одежці”.комп’ютерний клас має візуально бути привабливим.
Як буде називатися ця професія?
В разі успішного ліцензування це буде системний адміністратор обслуговування програмного забезпечення.
В базову програму навчання буде входити ремонт ПК та комп’ютерної техніки, налаштування програмного забезпечення. всі дії які потрібні сьогоднішньому молодому поколінню.
Як плануєте майбутніх учнів зацікавити цією професією саме у Вашому закладі?
Ми плануємо за власно зароблені кошти, за рахунок спецфонду як мінімум на півставки організувати гурток роботобудування при ліцеї. Тобто дитина вже сьогодні зможе прийти сюди і навчатися.
Чи чекаєте ви від міської ради допомогти?
Як ви знаєте, попередню каденцію я був депутатом ради. Десь років три назад ми голосували, щоб двом навчальним закладам надали з бюджету допомогу в розмірі 100 тисяч. Планувалось, що рада закуповує техніку комп’ютерну і передає її закладам для підтримки. У нас ось стоїть 2 поверхова будівля на території. Спочатку вона будувалося 2007 року як майстерні. Планували звести всі майстерні в одну. Зараз наші 2 майстерні “розкидані” по місту. але потім вирішили переобладнати її на гуртожиток. На все це потрібна допомога, адже за власно зароблені кошти ми це зробити не в змозі!
У заклада є власний гуртожиток?
Ні. Є найманий гуртожиток. Для наших нинішніх учнів цього поки повністю достатньо. Стосовно власного гуртожитку, то в цьому році вже провели перемовини з департаментом, що зробимо реконструкцію з цього приміщення що на території і зробимо з нього гуртожиток. На сьогодні ми вже переоформили документи по БТІ, зробили паспорт, що це закінчене будівництво гуртожитку. Буде до 150 ліжкомісць. У разі нагальної потреби будемо перед облрадою аргументувати що нам дійсно треба ці 150 ліжкомість.
Скільки нині навчається у ліцеї?
На даний час у нас навчається 70 осіб, так як ми випустили у лютому старшокурсників, ті що після 11. тепер у вересні ми знову набираємо 9 та 11 річних і “перепригуємо” рубіж в сто чоловік. По плану у нас набір на цей рік 72 особи. Ми проводили активні профорієнтаційні заходи, так як в державі проводиться реформування освіти. Держава повертається обличчя до профтехосвіти, так як розуміє, що на сьогоднішній день ці професії важливі.
З яких районів найчастіше приходять на навчання до ліцея?
В основному у нас учні з сусідніх районів колишніх. Лохвиця, Оржиця, Гребінка, Чорнухи, Пирятин. Але є і з чернігівської області, з Черкаської. навіть зі Львівської є . Буває так що діти їдуть навчатися де і батьки колись вчилися. Тому у нас є і такі. відсотків 60% – це учні з покоління в покоління. Діти наслідують своїх батьків, чи рідних. На сьогодні ми запроваджуємо річні професії, щоб у нас було 1,5 і 2 річні, то на сьогодні ми бачимо, що є діти які не здають ЗНО, і рік готуються до наступного вступу ЗНО на кращий бал по сертифікату, то ми їм пропонуємо не прогуляти просто, а іще і отримати робітничу професію.
Які найбільш популярні професії?
Автослюсар. Коли дітки приходять на навчання на 1 вересня, я запитую: підніміть руки, хто з вас сюди прийшов і розкажіть для чого? Дітки піднімають і говорять: “я прийшов вчитись на цього”, “я хочу стати шеф кухарем”, “я хочу відкрити СТО”, “я хочу створити у майбутньому свою бригаду і гіпсокартоном обшивати приміщення”, а ще є так діти, які просто відповідають: “мамка сказала іти сюди, от і пішов я”. З часом, отаких одиниці залишаються, які виходять і їм байдуже чи є диплом чи немає. А в основному діти які прийшли сюди, вони у школі можливо були не витребувані. Адже тут вони займають призові місця на області зі спортивних змагань та беруть участь в олімпіадах. Діти зацікавлені у навчанні. Ті, хто приходив з низьким балом, – сьогодні виходять вже і середній бал у них вищий. Їм цікаво, вони бачать перспективу свого життя, і стають вже дорослими. Професійно-технічна освіта поділена на виробниче та теоретичне навчання. На сьогоднішній день державний стандарт змінюється. Теоретичне навчання має бути лише 30% і 70% – практичне. Із 5 днів навчання дитина два дні теоретично займається і три дні займається практично. Набуває практичних навиків. що звичай но людям які опановують робітничі професії набагато ефективніше і їм важливіше напрацьовувати вручну оці всі свої навички, те що вони теоретичне почули на уроках, і вони потім відпрацьовують і набивають руку.
Чи використовують діти свої навики на практиці?
Так. Всі ремонти ми проводимо своїми силами. У нас тут і маляри, і штукатури. Все, що можемо… нам не вистачає лише фінансування. На жаль, фінансування у нас немає. Своїх коштів з спецфонду ми заробляємо дуже мало. Діти ідуть на виробниче навчання. Практику проходять на підприємствах міста. Заключаємо договора з підприємствами і підприємцями.
Чи оплачують дітям практику?
Так, але ж оплата… По закону підприємство яке взяло нашого учня на виробничу практику має платити мінімальну зарплату за 7 годин робочого часу, бо неповнолітня. В законі прописано, що підприємство яке взяло на практику студента оплачує фактично за відпрацьований час. Якщо 2 дні була екскурсія по підприємству, то дитина ж нічого не робила, і нічого не отримає. Якщо дитина тиждень стажується біля майстра закріпленого за ним, самостійно не працює то не отримує нічого. коли їй вже довіряють якісь значні роботи: шліфування деталей, чи штукатурні роботи, покраска, побілка, штукатурка під’їздів – це звичайно вже вони самостійно виконують об’єми роботи і отримують кошти. Згідно закону 50 отримують учні і так само 50% на навчальний заклад для розвитку матеріально-технічної бази. Ми стараємося ці кошти розділяти на будівельні матеріали, для навчання, Гіпсокартон, сухі суміші, цемент, фарба, окуляри захисні, рукавиці, щітки. скажімо так: все що необхідно для роботи і навчання дітей. Все це закупляємо за ці кошти.
Держава, на жаль, поки на це коштів не виділяє. наші слесарі в цьому році отримали розширення матеріально-технічної бази за рахунок наших власних коштів, що також в свій час я в міськради просив, порядка 120-130 тисяч допомоги для закупки шиномонтажного обладнання.
Як плануєте використовувати оновлену матеріально-технічну базу?
Раніше ходили на екскурсію і на виробниче навчання до наших СТО, які співпрацюють з нами. Наші учні попрацювали, дивилися, спробували як воно проводить, знімається шина, перевертається, клеїться. потім балансується, знімається з автомобіля, закручується. То на сьогодні ми закупили собі шиномонтажне обладнання, балансувальний верстат і плануємо на осінь запустити вже свій маленький цех шиномонтажний.
Якими досягненнями за рік можете похвалитися?
У центрі міста у нас є наша спортивна зала, біля центрального парку. Вона простора, велика, взимку отоплюється. Але там ніколи не було туалету. Раніше там поряд цілодобовий громадський туалет і всі туди бігали. Ми вирішили, що маємо побудувати власний туалет. Зробили техдокументацію та каналізацію. Власними силами поставили люк, поклали труби, взяли дозвіл на врізку в діючу каналізацію сусідів, підвели воду, залучили підприємців наших лубенчан. Вони нам допомогли трішки з сантехнікою та обладнанням. Ми приклали руки і загальними зусиллями зробили туалет в залі. Також відновили роботу туалету в майстерні верстатобудівників. по нашому. Точніше з нуля переробили там все. Все це зробили за власні кошти і своїми силами. Ну і як і кожного року ми проводимо косметичний ремонт, готуємось до навчального року.
Яка стипендія в дітей?Чи працює їдальня для учнів?
- Стипендія від 500-700. У нас працює своя їдальня. У цьому році будемо її переобладнувати. Вже зробили технічну документацію. Хочемо щоб вона відповідала сучасним стандартам та умовам. Вже зробили заявку на облраду і просимо виділити кошти згідно проектно кошторисної документації. Сподіваюсь найближчим часом буде сесія і розглянуть нашу заяву і можливо ми зможем до вересня переробити їдальню.
Чи платне харчування для учнів?
Держава не забезпечує дітей харчуванням, тому учні харчуються один раз на день в нашій їдальні. Кошти за це вираховуються з їхньої стипендії. Ми дозволили згідно стандартів харчування у закладах, обирати дітям меню. Учень може обрати різні страви з меню, якщо вона щось не любить, то може замовити що подобається більше з меню. В принципі це логічно і нормально… Також маємо свою випічку. На сьогодні у нас працює гурток кухарів-кондитерів, в якому діти готують напівфабрикати. Печуть торти, крутять голубці, пельмені.
Куди потім йде ця продукція?
Все заморожуються і реалізується. Ця продукція виступає конкурентно спроможною, бо всі продукти ми закуповуємо за сертифікатом якості. Готується під наглядом шеф кухаря і майстра виробничого навчання. Прострочених продуктів у нас немає. Вони зразу виготовели і в морозильну камеру. Потім, при бажанні наші працівники чи діти знають що у нас є під реалізацію, у кладові. Реалізується через склад наш тут на місці.
Щоб ви хотіли покращити чи впровадити у закладі?
В мене є така мрія, щоб у нас було своє виробництво профільне. якщо у нас є кухар кондитер – то у нас мають бути свої кафе по місту, на яких зможуть працювати наші випускники і проходити навчання, і практику на своїх виробництвах. Це в свою чергу приноситиме прибуток закладу. Якщо у нас є столярний цех, то він не повинен також стояти просто так. Він повинен виробляти продукцію, якісь піддони, столи, двері. Законом це не заборонено.
Чи надає ліцей якісь послуги платні для населення?
Так. Якщо якась літня жінка приходить до нас і говорить, що в неї розсохлися двері і питає чи можемо ми їх полагодити? звичайно можемо. у нас же є столяр який може зробити оцінку цих дверей, які затрати йтимуть. Бухгалтерія прораховує ці затрати і заключається договір і дається рахунок. В період або гурткової роботи, або в період навчання виробничого, коли є вільний час у столяра чи майстра позанавчальний процес – діти приходять, допомагають і таким чином надаємо послуги такого дрібного ремонту чи будівництва. Ми виготовляли кухонні столи і табуретки, із ясена, фарбували покривали лаком і красива продукція. Ми выставлялись на день міста і прямо там у нас проводилася реалізація прямо з нашої палатки. кошти зразу напрявляли на наш спецфонд. Це давало нам можливість купляти повторно “чорнову” дошку з якої ми знову виготовляли продукцію.
Як ви думаєте, як зацікавити молодь йти навчатися у технікуми?
Це питання державного рівня. Якщо на сьогодні у нас є ліцензія слюсар ремонтник і верстатник широкого профілю, іншими словами – це токар фрезерувальник. Значить на сьогоднішній день ця професія потрібна на заводі. на Лубнимаш, на Моросіч, на спецлішмаш. Скрізь вони потрібні, але діти не хочуть йти на цю професію. Питання: Чому? По перше: 8 годин стояти біля станка. Дитина в 9 чи 11 класі розуміє як це важко стояти і отримати за це 8-11 тисяч. Дитина вже не згодна. Якщо вона згодна, скажімо так, витрачати свій час і здоров’я стоячи у станках, то вона повинна знати за що вона втрачає своє здоров’я. А трохи більше мінімалки чи за мінімалку, то ви ж розумієте, що не хоче ніхто. Звичайно на сьогоднішній день набагато легше прийти вивчити на слюсаря, піти на СТО. Якщо ти вивчився і якщо гарно вчився, то ти будеш витребуваним і матимеш своїх клієнтів. Я от приїхав на СТО і мені треба Сергій. Не треба Петро чи Василь, а саме Сергій. Я подзвоню, спитаю, “Сергій на роботі?” Скажуть: Ні, немає. Вихідний. То я почекаю поки у нього вихідний закінчиться і я приїду саме до нього. Я плачу ті гроші які він мені говорить, не те що я хотів, а те що він скаже, бо це якість і швидкість. Так само діти це розуміють. Бо вони з батьками їздять на ці самі СТО і бачать оцю роботу. І вони так само хочуть заробляти кошти. Якщо сьогодні людина працює на шиномонтажі, то вона працює 50/50. від заробітку. Оце сьогодні “переобув” 10 машин: 5 мої, 5 хазяїну за роботу. Партнерська угода. Ну от чому не працювати? а питання чи буде завтра в токаря робота? є замовлення – працює і 6 днів. а хочеш виходь і у неділю. Є замовлення треба швидко робити. Замовлення зробили і немає – дві неділі стоїш без роботи і зарплати. Діти і це бачать. Тому в таких умова не хочуть працювати. Все залежить від державного рівня і оплати робітничої професії. Якщо сьогодні високо оплачуватимуть робітничі професії – діти йтимуть і вчитимуться.
Дякуємо, пане Юрію, за розмову, та нагадуємо для абітурієнтів, що ліцей знаходиться за адресою:
вул. Інститутська 3, м. Лубни, Полтавська обл., 37500
http://www.lpl.in.ua/
Понеділок — П’ятниця 8:00 – 17:00
1