Advertisement
Advertisement

Ольга Хоменко, яка народилася й виросла в Полтаві та кожне літо проводила в Лохвиці у родичів, уже 4,5 роки живе у Австрії. Там займається улюбленою справою – сільським господарством. «Свіжому апельсину» вона розповіла, чим австрійські фермери відрізняються від українських, як приймають у гості волонтерів та свою дивовижну життєву історію.

У свої 30 років Оля встигла побувати в багатьох містах і країнах, набратися фахового досвіду і збагатитися духовно та культурно. Із дитинства вона була «розумницею» – багато читала, слухала не модну, але інтелектуальну музику і була широко ерудованою. Каже, що під час канікул у Лохвиці, в гостях у тьоті Тамари Володимирівни, відомої дитячої лікарки, полюбила тварин. Тому після школи вступила на факультет економіки сільського господарства Київського національного університету імені Вадима Гетьмана. Але за рік до отримання диплома, після 4 курсу, кинула ненависний мегаполіс і поїхала в село Стеблівку Хустського району Закарпаття. Там разом із колишнім хлопцем 2 роки займалася утриманням карпатських буйволів. Це вимираюча популяція тварин. Коли 2009-го взялися її рятувати, на все Закарпаття залишалося 35–50. Молоко буйволів багате на жири й білки, подібне до овечого, але буйволиці дають значно менший об’єм, ніж корови – до 7 л за добу. Ольга повертала до нормального життя тварин, яких далі не бажали тримати господарі. Одночасно на фермі їх було до 20. 2011 року, отримуючи стипендію Пулюя, поїхала до Швейцарії, як волонтер працювала на фермі, де виготовляють сири. Повернувшись, запровадила сироробство на своїй фермі. Опанувала першочергово моцарелу – справжня моцарела виготовляється тільки з молока буйволиць. Робити сири навчила й односельців, які вміли готувати тільки творог.

. Карпатські буйволи – невибагливі та розумні тварини.

Крім буйволів, на фермі тримали коней рідкісної породи Гуцул і волохатих свиней породи Мангалиця, яка теж мало не щезла у 90-ті.

Після Стеблівки Оля рік жила на різних, переважно органічних, фермах у Львівській та Тернопільській областях, Грузії, Румунії. Працювала як волонтер – за житло та харчі.

2013 року вирішила продовжити навчання у Німеччині – там воно безкоштовне за умови знання мови. Для німецьких друзів робила екскурсію у Грузію. У дорозі до Батумі познайомилася із австрійцем Томасом, який їхав туди на практику із виноробства. Вони вже 1,5 року одружені. Живуть у Австрії 4,5 роки, продовжують навчання. Спочатку працювали на австрійських фермах як волонтери, вже рік мають власну ферму в селі Гросрамінг із населенням близько 3 тис. чоловік, що знаходиться в оточенні гір серед національного парку Калькальпен. Мають 20 га землі, 9 із яких – ліс, решта – пасовища на схилах і поля, де вирощують «органічним» способом зернові, овочі. Тримають курей, качок, індиків, овець.

На екрані смартфона гортаємо фотографії. Двір виглядає чистим, охайним, ніби це кадри з якогось фільму. Навколо – оповиті туманом гори. Поруч із будинком та господарчими будівлями пасуться кури, качки, індики. Серед лук розбиті акуратні грядочки правильної форми, де ростуть огірки, салат-латук, редиска, часник. Помідори – у теплиці. Привертає увагу фото цілого поля… коноплі.

Це найцікавіша культура, яку ми вирощували минулого сезону,пояснює Оля. – Вона стає все популярнішою у Європі. Є гібридні сорти, які не містять жодних токсичних, наркотичних речовин. Олію та насіння використовують у кулінарії. Наш друг-кухар купує в нас олію й насіння, яке нагадує горішки, та додає у домашнє морозиво. У Австрії та Франції продається «Нутелла», виготовлена з конопляного насіння. Те ж стосується й маку. Якщо в Україні, щоб вирощувати мак, треба отримати купу дозволів, забезпечити охорону поля, то у Австрії вирощують безопіумні сорти. Займатися цим може хто завгодно. Є цілі села, жителі яких спеціалізуються на макові, зробивши це туристичною родзинкою.

Ця конопля використовується лише для виготовлення морозива.

– Уявляю, чого побажають наркомани вченим, який виводять такі «голякові» сорти коноплі. А чи можна схитрувати і серед плантації легального сорту посадити кілька рослин дикої?

– У фермерів беруть зразки пилку, нашу теж перевіряли. Адже підозріло: молоді люди, конопля. Поліцейські зупинилися, нібито щоб просто погомоніти з нами, а потім: «А що це у вас на цілому гектарі?» Ми півгодини переконували копів, що державна служба бере зразки в кожного фермера, який вирощує коноплю. До речі, в Австрії дозволяється вирощувати медичну коноплю, де містяться не всі речовини, які цінують наркомани. Це досить складно, тому що треба зрізати всі чоловічі рослини до цвітіння, адже тоді пилок може потрапити на плантації «безканабісної».

– Чи багато наших у Австрії стали фермерами?

– Крім себе, знаю лише двох фермерів-українців на всю Австрію. Українці їдуть туди переважно як сезонні робітники, дешева робоча сила. До Австрії їздить у останні 200 років усе Закарпаття. За гроші, які вони отримують, там жити нормально не можна. Але якщо заробляти там, а витрачати тут – непогано. Зараз квитки з Києва до Відня дуже дешеві, порядку 50 євро в один бік, є навіть прямий поїзд. Багато наших с/г університетів відправляють студентів на практику до Англії, Данії, Голландії.

У Австрії в останні 20 років менше людей стало займатися сільським господарством, у горах перестали вирощувати овочі. Лише тримали ВРХ, та й то з кожним роком усе менше, бо молоко дешеве. Тому в очах сусідів ми робимо щось дуже незвичайне.

Ми дружимо із сім’ю, де чоловік – українець із Немирова, а жінка – австрійка. 2 роки тому зайнялися овочівництвом. Ми живемо кілометрів за 30, співпрацюємо, міняємося продуктами.

Ольга із Томасом приїхали до своєї ферми.

– Українські селяни за роботою не мають часу на культурне життя, мало часу приділяють вихованню дітей, хіба телевізор дивляться, і то взимку. Чи так само австрійський фермер потрапляє у цю «м’ясорубку», чи має час і сили на книги, музику…

– На жаль, у графіку й темпі роботи відмінностей мало. У них немає відпусток, вихідних. Тому в багатьох дітей фермерів немає бажання ставати фермерами. Мої друзі-фермери мають виноградник. Сезон збору врожаю для них – вирваний із життя місяць. Працюють від сходу до заходу сонця і потім іще трошки при ліхтариках, доки не падають від утоми. Після останнього збору врожаю їх запросила вчителька: «Розумієте, ваша дитина дуже хороша. Але в останній місяць вони з другом «діставали» всіх інших дітей». Удома дитині не вистачало уваги і хлопець отримував її у школі. Батьки мого чоловіка розповідали, що найкращим часом року був період збору картоплі – не треба було ходити у школу.

Ми поки що не можемо собі дозволити вдосталь відпочивати, тринькати гроші, бо взяли великий кредит, обоє ще продовжуємо навчання.

Попри все це, Оля хоча б перед сном обов’язково читає книги. У село тричі на рік приїжджають театри, є свій кінотеатр і паб, який служить місцем спілкування. Раз на 2 роки пожежники організовують великий рок-фестиваль. У сезон, коли робота не забирає весь час, Оля з Томасом збирають у себе друзів, влаштовують свята.

Ферма Ольги і Томаса.

– Чи відчуваєш ностальгію на чужині?

– У 16 я поїхала з дому, в 20 поїхала з Києва, 2,5 роки прожила на Закарпатті, рік у різних місцях, 3,5 роки у Відні. Дуже шкода, коли обриваються соціальні контакти. Здається, тільки приживаєшся на новому місці, обростаєш друзями – а вже потрібно їхати. Тоді хочеться скрізь носити своїх друзів із собою. Дуже приємно, коли вони приїжджають у гості. І взагалі жити у селі, де немає однолітків зі схожими інтересами, досить важко. Місцеві на людей із іншим світоглядом дивляться, як на ненормальних.

– Ти багато говориш про подорожі, сільськогосподарське волонтерство. Чи справді це зручно?

– Зараз ми приймаємо волонтерів і практикантів-аграрників. Їм подобається працювати за їжу й нічліг. Я робила так само, коли набиралася досвіду. Молодь, закінчивши школу, вагається, на який факультет вишу вступати, чим займатися в житті. Немало таких випускників шкіл із рік подорожують. На кишенькові витрати дають батьки, чи заробляють самі, а за умови волонтерської праці інші витрати не потрібні.

Фермери викладають на сайтах wwoof та helpx інформацію про свою ферму, фото, контакти. Волонтери приїжджають працювати за житло і їжу. У нас були люди з різних країн – від Японії до Канади. Здебільшого це працьовиті й цікаві молоді люди, але є й такі, що тільки шкодять або тільки розповідають, як треба робити. Для тих, хто хоче подорожувати і не хоче працювати, існує система кауч-сьорфінгу. Це коли ти дозволяєш мандрівникам безкоштовно жити у своєму домі. Здається, мандрувати складно, але виявляється, що в будь-якій ситуації можна знайти вихід. Подорожі формують характер, змінюють ставлення до життя. У Відні українці чудово існують, зовсім не знаючи німецької чи англійської. У супермаркеті досить посміхатися і кивати чи крутити головою. За допомогою смартфона можна обрати маршрут і транспорт.

Обід австрійського фермера.

Оля розповідає, що українські селяни могли б заробляти набагато більше, якби переймали передовий іноземний досвід та навчилися вигідно реалізовувати свою продукцію. Але заробітчани здебільшого не опановують німецьку, виконують некваліфіковану роботу. А статті та книги, наприклад, про те, як отримати високі удої ВРХ на культурних пасовищах та інші технології ще не перекладені. Також в Україні складно працювати через корупцію, яка перешкоджає вільній реалізації продуктів.

Не популярне в Україні поки що органічне землеробство, хоча його продукція дорожча у 2–3 рази (у Австрії – лише на 30%). Рослини вирощуються без хімікатів, бур’яни виполюють механізовано, або перешкоджають їх росту мульчуванням. Тварини – без штучних кормів, на справжніх пасовищах. Українські господарства, які працюють так, часто експортують продукцію. А нам залишається звичайна, вирощене на хімікатах і преміксах.

Тож залишається тільки сподіватися, що більше українців перестане мандрувати до Європи лише як некваліфікована робоча сила і повертатиметься із досвідом.

Advertisement
2020-11-13
0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі