“Мовчи жінко! Твій день – 8 березня” – пирятинська влада вирішила в кращих традиціях підтримати радянську пропаганду і провела чергове свято під російськомовні пісні.
Початок весни… Метушня навколо: що подарувати? як прокинутись раніше та приготувати щось? зранку ж ще треба купити квіти, простоявши в черзі! Та і жінкам на роботі треба не забути тикнути по тюльпанчику. А ще ж головне – всім жінкам яких зустрів по дорозі треба сказати “з празнічком” – це все означає лише одне – 8 березня.
На жаль, в Україні це свято продовжує радянську традицію, яка нагадує як тоталітарна країна ховала усі реальні проблеми жінок і не лише їхні.
Жінкам, в радянському союзі ще з дитинства нав’язували, що вони мусили працювати, народжувати та виховувати дітей і в той же час виконувати всю роботу по дому, опікуватись родичами, і звісно ж “любити і доглядати свого чоловіка” . Цей образ й досі нас не покидає.
Свій початок 8 березня веде від серпня 1910 року, коли в Копенгагені (Данія) більше сотні учасниць Другої міжнародної конференції жінок-соціалісток з 17 країн одноголосно схвалили рішення: щороку у березні відзначати Міжнародний жіночий день – день солідарності жінок у боротьбі за рівноправність. Таку пропозицію висунула Клара Цеткін, німецька діячка та теоретик жіночого і робітничого руху. Саме в цей час світ переживав «першу хвилю» фемінізму – масового суспільного руху за рівноправність жінок у політичній, економічній та інших сферах.
Ідея так званого жіночого дня мала лише політичний зміст: це мав бути день, коли свідомі жінки публічно, виходили на мирні акції і висловлювати свої вимоги до уряду щоб зменшити прояви дискримінації і мати рівні права та можливості для самореалізації. На перше офіційне відзначення у 1911 року на вулиці європейських країн вийшло більше мільйона жінок. Вони протестували проти нерівної оплати праці, відсутності виборчих прав, недоступності фахової освіти та іншого. Кожен рік число учасниць таких акцій зростало, а з початком Першої світової війни серед вимог протестувальниць з’явилися гасла про припинення війни.
У 1975 році Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, згідно з якою кожній із країн-учасниць пропонувалось відзначати Міжнародний день прав жінок. Україна – як учасниця ООН – також втілює цю резолюцію.
8 березня в радянському союзі
Десятиліттями радянська влада в Україні відзначала 8 березня, яке з 1921 року мало статус державного свята, а з 1965 року навіть було оголошено вихідним днем. Однак, первісну ідею цього свята в СРСР спотворили до невпізнання. Свято повністю позбавили політичного сенсу та перетворили на своєрідний сурогат Дня матері, свято «весни, краси та жіночності», коли нікому вже й на думку не спадало згадувати про дискримінацію жінок.
Звичайно, такий викривлений спосіб відзначення 8 березня є непотрібним і неприйнятним. Немає також причини, чому цей день має бути вихідним. Таким його зробила радянська влада, щоб остаточно перетворити на свято приватно-родинне, щоб позбавити його політичної складової.
8 березня має бути не днем для привітань та подарунків жінкам, а приводом привернути увагу людей та влади до питань гендерної нерівності, які все ще дуже актуальні в сучасній Україні.
Великою проблемою є і те, що органи влади традиційно продовжують роботу радянської пропагандиської машини. Навіть на прикладі Пирятина це помітно. Сьогодні 5 березня, міська рада організувала традиційний концерт місцевих виконавців, які в кращих традиціях заспівали пісні про любов, “берегинь” і так далі. Чиновники традиційно виступили з вітальним словом та тикнули по квітці своїм колегам. І те, що свято відзначили навіть ен 8, а 5 числа, говорить лише за те, що така традиція більше зроблина як для “галочки” ну і звісно для того, аби місцевим чиновникам була можливість вкотре виступити перед виборцями.
1