У перші вересневі дні 1943 р. аеророзвідка доповіла начальнику штабу 10-го танкового корпусу 40-ої армії Воронезького фронту генералу М.І. Лавріненку про те, що на залізничній станції м. Пирятин помічено велике скупчення ворожої військової техніки та товарних ешелонів. Приймається рішення нанести по станції потужний бомбовий удар і паралізувати організаційний відступ ворога за Дніпро на цій ділянці фронту.
В дощову ніч з 08.09 на 09.09 бойові ескадрильї 109-го винищувального та 208-го штурмового полків піднімаються в повітря і беруть курс на Пирятин. В ході операції було знищено 3 ешелони з бойовою технікою, боєприпасами та пальним і ліквідовано 12 зенітних точок, які захищали район залізничного вокзалу від атак з повітря. Станція палала, один за одним злітали у повітря вагони з боєприпасами та платформи з технікою. Від прямих попадань і силою ударної повітряної хвилі було пошкоджено багато станційних об’єктів. Товсті стіни водонапірної башти, збудованої ще в кінці 19-го століття, витримали удар повітряної хвилі, але по всьому периметру стін, від фундаменту до даху, з’явились тріщини…
Через 10 днів в загравах пожеж над містом замайорів червоний прапор. І вже 20.09.1943 почалися відбудовчі роботи на залізничній станції. Ось тоді і виникла проблема, як в лічені дні запустити водонапірну вежу, яка забезпечувала заправку водою паротягів. Маючи обмаль часу на роздуми, пристали на пропозицію коваля міської промартілі Микити Черненка закувати вежу у металеві обручі. Він і взявся виконати свій задум. Біля башти облаштували кузню і поки майстер налагоджував свою роботу, два десятки помічників «одягли» будівлю в риштування. Три дні з ранку до ночі видзвонювали ковальські молоти, виклепуючи металеві стрічки для обв’язки вежі, і ще два дні пішло на їх кріплення. 27.09 роботу було закінчено.
Так і стоїть сім десятиліть, ніби закута в лицарські лати водонапірна башта, охороняючи тишу і мирне життя пирятинців. Вже багато років вона не функціонує – на зміну паротягам прийшли електропотяги, дизельні машини. Навколо неї виріс парк, в затінку якого вона сховалась від суєтних буднів сьогодення, одинока і всіма незаслужено забута.
То ж проходячи через вокзальну площу, знайдіть декілька хвилин і підійдіть до вежі, доторкніться до її стін і обов’язково відчуєте живий подих тих далеких вересневих днів 1943-го і ваше серце огорне тепла хвиля вдячності до тих, хто виборов ту Перемогу та відбудував з руїн наше місто.
Loading...
No Records Found
Sorry, no records were found. Please adjust your search criteria and try again.
Maps failed to load
Sorry, unable to load the Maps API.
У перші вересневі дні 1943 р. аеророзвідка доповіла начальнику штабу 10-го танкового корпусу 40-ої армії Воронезького фронту генералу М.І. Лавріненку про те, що на залізничній станції м. Пирятин помічено велике скупчення ворожої військової техніки та товарних ешелонів. Приймається рішення нанести по станції потужний бомбовий удар і паралізувати організаційний відступ ворога за Дніпро на цій ділянці фронту.
В дощову ніч з 08.09 на 09.09 бойові ескадрильї 109-го винищувального та 208-го штурмового полків піднімаються в повітря і беруть курс на Пирятин. В ході операції було знищено 3 ешелони з бойовою технікою, боєприпасами та пальним і ліквідовано 12 зенітних точок, які захищали район залізничного вокзалу від атак з повітря. Станція палала, один за одним злітали у повітря вагони з боєприпасами та платформи з технікою. Від прямих попадань і силою ударної повітряної хвилі було пошкоджено багато станційних об’єктів. Товсті стіни водонапірної башти, збудованої ще в кінці 19-го століття, витримали удар повітряної хвилі, але по всьому периметру стін, від фундаменту до даху, з’явились тріщини…
Через 10 днів в загравах пожеж над містом замайорів червоний прапор. І вже 20.09.1943 почалися відбудовчі роботи на залізничній станції. Ось тоді і виникла проблема, як в лічені дні запустити водонапірну вежу, яка забезпечувала заправку водою паротягів. Маючи обмаль часу на роздуми, пристали на пропозицію коваля міської промартілі Микити Черненка закувати вежу у металеві обручі. Він і взявся виконати свій задум. Біля башти облаштували кузню і поки майстер налагоджував свою роботу, два десятки помічників «одягли» будівлю в риштування. Три дні з ранку до ночі видзвонювали ковальські молоти, виклепуючи металеві стрічки для обв’язки вежі, і ще два дні пішло на їх кріплення. 27.09 роботу було закінчено.
Так і стоїть сім десятиліть, ніби закута в лицарські лати водонапірна башта, охороняючи тишу і мирне життя пирятинців. Вже багато років вона не функціонує – на зміну паротягам прийшли електропотяги, дизельні машини. Навколо неї виріс парк, в затінку якого вона сховалась від суєтних буднів сьогодення, одинока і всіма незаслужено забута.
То ж проходячи через вокзальну площу, знайдіть декілька хвилин і підійдіть до вежі, доторкніться до її стін і обов’язково відчуєте живий подих тих далеких вересневих днів 1943-го і ваше серце огорне тепла хвиля вдячності до тих, хто виборов ту Перемогу та відбудував з руїн наше місто.
Абаканська 108
37000-37004
37000-37004