Advertisement
Advertisement

6 березня виповнюється 90 років  від  дня народження Олександра Білаша (1931–2003), уродженця міста Градизьк на Полтавщині, композитора, Героя України. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно із Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» ювілей видатного українського культурного діяча відзначається на державному рівні. 

Справжній народний музикант

В історії професійної музичної творчості є композитори різного «ґатунку». Твори одних, певне, назавжди залишаться надбанням вузького кола інтелектуальної еліти. Інші, навпаки, догоджають смакам широкої публіки. Найталановитіші знаходять тонкий компроміс між цими двома крайнощами. А є щасливці, кращі твори яких, ледве народившись, назавжди залишають свого автора та йдуть у самостійне життя. Саме до таких митців належить Олександр Іванович Білаш.
Про творчість та особистість Олександра Білаша сказано безліч теплих слів. Хоча, здається, слова тут вже недоречні. 

У сімейному колі

Два кольори» (сл. Дмитра Павличка) 

 «Ясени» 

«Прилетіла ластівка»

«Сніг на зеленому листі» (всі на слова Михайла Ткача)

«Цвітуть осінні тихі небеса» (слова  Андрія Малишка)

 «Журавка» (сл. В.Юхимовича, 1975)

«Явір і яворина» (слова Дмитра Павличка) 

 І ще  сотні  пісенних «дітей» полтавця – давно вже не просто вокально-інструментальні твори у куплетно-строфічній формі. Цими мелодіями тепер співає  Україна, подібно Італії з її «Santa Licia» та «Torna Sorriente».
Для подібного гармонійного унісону між творчістю окремого композитора та музичним «нутром» його народу мають бути  вагомі причини. Олександр Білаш – лірик за природою свого обдарування. Висока сентиментальність у найкращому, лаконізм трагічних висловлювань, влучний психологізм – ось лише основні емоційно-образні грані його творчості. Саме ці ознаки найчастіше складають засадничі риси українського національного характеру.
Місце народження  доволі символічне. Митець народився 6 березня 1931 року у містечку Градизьк на Полтавщині. Козацький Полтавський край  має всі підстави претендувати на звання душі і серця нашої землі. Які пісні «найукраїнськіші» – полтавські, яка говірка найколоритніша – «польтавська», хто найкраща дівка на нашій театральній сцені – «Наталка-Полтавка» з п’єси полтавця ж Івана Котляревського… Багато зробили для української та світової музики полтавці за народженням та за походженням: Микола Лисенко (с.Гриньків), брати Майбороди (хутір Пелеховщина), Петро Чайковський (його прадід, козак Петро Чайка, – родом з м. Кременчука).
Цікаво, що розпочинав музичну кар’єру як справжній народний музикант: грав, за власними словами, «не по нотах, а по весіллях» – спочатку на саморобному баяні, згодом на акордеоні. Звісно, тоді ще про нотну грамоту  не йшлося – Сашко грав – і як грав! – виключно «по слуху», як десятки поколінь народних виконавців-самоуків.  

Пам’ятник у Градизьку

«В мелодії нота, як буква у слові»

Ази професійної музичної освіти 16-річний Сашко отримав у Київській музичній школі для дорослих. Вчителями ж були земляки – брати Майбороди: Платон викладав теорію музики, а Георгій – гармонію. 
Можливо,  творча вдача автора славетної «Пісні про рушник» (П.Майбороди) й визначила майбутній пісенний характер музи Білаша. Після музичної школи майбутній композитор вступає до Житомирського музичного училища, а згодом і до Київської консерваторії. Син сільського бухгалтера обрав долю музиканта. А отже, мусив у неймовірно стислий строк максимально розширити свою музичну та загальну ерудицію.Ретельно вивчав українську та світову музичну класику, жадібно читав літературу, особливо поезію, зацікавився творчістю Тараса Шевченка. У Київській консерваторії  навчався у класі видатного композитора та педагога М.М. Вілінського.
«В мелодії нота, як буква у слові.
Мелодія в пісні, як слово в рядку.
А пісня алмазом виблискує в мові,
А мова у музиці – травнем в садку».
Ці авторські поетичні рядки цілком можна вважати творчим кредо Білаша. Відомо, як довго і прискіпливо композитор шукав поетів, чиї натхненні вірші викликали б до життя новий пісенний шедевр. Не кожен поет-сучасник удостоївся честі бути «озвученим» самим Білашем. Серед них – Андрій Малишко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Михайло Стельмах, Євген Гуцало та безліч інших. Звичайно, пісні та солоспіви писалися і на тексти класиків (Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Олександр Олесь та ін.). 
Проте далеко не завжди Олександр Білаш шукав «чужих» слів: окрім музики, іншою іпостассю його ліричної творчої душі була поезія. Між 1977 та 2001рр. ним було створено десять поетичних збірок, серед них – «Мелодія», «Криниця», «Ластів’яні ноти», «Мамине крило». 

Його творчість – наші культурні скарби 

 
Музична творчість Білаша – це не тільки пісні та солоспіви, тобто твори «малих форм». Ще один жанр – опера. Серед іншого  це й створена у 1965 році уродженцем Полтавщини опера «Гайдамаки» за поемою Тараса Шевченка. На думку дослідників, це не вичавлений пресом комуністичних «постанов» мелодизм, що складав фундамент творчого стилю композитора.   «Білаш вніс такий мелодизм в оперу – саме те, за чим зголодніли і співаки, і слухачі»,- стверджував Дмитро Гнатюк, найближчий друг та постійний виконавець творів композитора. Ще одним масштабним твором Олександра Білаша є ораторія «Вишневий вітер» на слова Івана Драча «На смерть поета», присвячена Тарасові Шевченку (1989). Монументальна  композиція призначена для читця, трьох солістів, хору та великого симфонічного оркестру. До вокально-симфонічних творів композитора також належать кантати «Надвечірні дзвони» (присвячена трагедії кремлівського геноциду-голодомору 1932-33 рр.)  на слова В.Бровченка (1993) та «Поклони» на слова Івана Франка (1994). 

У творчому доробку Олександра Білаша знаходимо також чудові зразки музики для дітей. Це присвячений онучці фортепіанний цикл з дев’яти п’єс «Тетянчин альбом» (2000), а також два пісенних цикли «Алфавітні усмішки» (1993) та «Пшениченька» (1997). Мало хто з композиторів ХХ ст. не оминув принад «десятої музи», і Білаш – не виняток. Ним створена музика до  кінофільмів: «Роман і Франческа», «Сейм виходить з берегів», «Сон», «Бур’ян», «Дума про місто», «Вир», «Небезпечна гастроль»… Його творчість – наші культурні скарби.


Увічнення пам’яті


Олександр Білаш прожив цікаве і бурхливе творче життя. Митець отримав низку почесних премій та відзнак, всенародне визнання та справжню популярність. А це вже заповітна мрія кожної творчої людини. Своїм життям ніби поєднав цілі покоління української творчої еліти – поетів, письменників, літераторів, композиторів, виконавців… Біографії декого з них, наприклад, Дмитра Павличка та Дмитра Гнатюка, назавжди історично пов’язані з іменем українського пісняра. 

На малій батьківщині, у Градизькій об’єднаній територіальній громаді шанують  земляка: тут створили музей про композитора; у місцевій гімназії встановили бюст, у центрі селища – бронзове погруддя, а у школі, де навчався – пам’ятну дошку; постать композитора увічнено у назвах народного хору, музичної школи та гімназії. Здається, що навіть після власної смерті (6 травня 2003 року) Олександр Білаш не полишає важливої справи свого життя – пошуку молодих талантів, адже щорічно відбувається у Градизьку, започаткований ним, фестиваль «Пісенні джерела».

Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті (за матеріалами офіційних сайтів Національної спілки композиторів України та фонду ім. Олександра Білаша)

Світлини: офіційний сайт фонду ім. Олександра Білаша http://www.bilash.in.ua/ 

Advertisement
Advertisement

2021-03-06
0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі