Книгу спогадів про голодомор-геноцид «Скажи про щасливе життя…» та новий документальний короткометражний фільм «Повстання проти голоду» презентували Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І.Котляревського та Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
Про Голодомор–злочин геноциду українського народу, що був організований комуністичною партією Радянського Союзу, про страшну сторінку української історії, яка не має терміну давності і забуття говорила ведуча презентації, завідувачка відділу обслуговування користувачів бібліотеки Ніна Климко. Вона представила видання .Книгу «Скажи про щасливе життя…» видано за сприяння УІНП. В основі—спогади Анастасії Лисивець (1922–2011) про лихоліття 1932-33 рр.. У них поєднані простота і щирість оповіді сільської дівчини, на долю якої випали трагічні випробування, і водночас — блискучий письменницький хист, досконале чуття композиції, неймовірно точне й пронизливе відчуття деталі, живої фрази, драматичної ситуації. Анастасія Лисивець народилася і пережила Голодомор в містечку Березань на Київщині. Десятирічною дівчинкою втратила майже всю родину. Так описує своє дитинство: «Влiтку 1932 року забрали у нас корову i бiлу кобилу. Щоб батько, бува, знову не привiв їх додому, голова колгоспу наказав вiдправити наших корову й кобилу на бойню. Миколка ще був малий зовсiм та все допитувався, де наша бiла кобила. Батько не витримував нескiнченних запитань шестирiчного сина i вiдповiдав: — Бiлу кобилу, синку, колгоспний голова з’їв…». «Днi ставали все тяжчими й тяжчими. Хоч до жнив, до першого спiлого колоска, до першої паляниці час скорочувався, та сили ставало все менше й менше i ми всi вже думали, що помремо. Спочатку боялися, що не вистачить дощок у полику для трун на всіх, а потiм перестали й цього боятися, нам стало байдуже. Ми не боялися бiльше смертi, ми хотіли, страшенно хотiли їсти».
Своїми думками поділився під час прямого скайп-включення з Києва співробітник відділу аналізу тоталітарних режимів Управління наукового забезпечення політики УІНП, автор однієї з передмов і прикінцевого коментаря до видання «Скажи про щасливе життя…» Віталій Огієнко. Науковець вважає цю книгу «унікальною, бо це не спогади свідка, а спогади жертви». «З 2021 року Інститут нацпам’яті планує перекласти і видати книгу англійською, польською, нідерландською, німецькою та іншими мовами Євросоюзу»,-сповістив Віталій Огієнко.
«Анастасія Лисовець писала у шухляду, писала в часи засилля комуністичного режиму, це був період правління Леоніда Брєжнєва, писала не сподіваючись, що вони можуть бути оприлюднені. Це додає написаному переконливості як вагомого історичного документу», – сказав регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. 20 примірників книги він передав до Полтавської облбібліотеки і поінформував, що нині, коли в період пандемії відвідування бібліотек обмежено, кожен охочий користувач інтернету може скачати електронний варіант книги на офіційному сайті УІНП. Пустовгар акцентував на важливому уроці історії, який важливо збагнути нині, у час новітньої російсько-української війни за незалежність : «Шляхом прямої окупації з боку більшовицької Росії була знищена Українська Народна Республіка, проголошена у 1917 році. Голодомор-прямий наслідок втрати державності. У Москві вдалися до страхітливого інструменту–вбивства голодом, аби остаточно придушити визвольний рух й знищити українців як націю, що могла поставити питання про відновлення незалежної держави».
Юліан Матвійчук, ветеран російсько-української війни (полк «Азов»), депутат Полтавської міської ради наголосив на тому, що ми не маємо права забути і пробачити Голодомор, і всі ми повинні усвідомлювати те, що це був геноцид українського народу. Проводячи паралель із сьогоденням, пан Юліан зазначив, що єдність українців як ніколи необхідна задля подолання всіх труднощів. Поділився і планами щодо розбудови меморіальної зони довкола вже встановленого пам’ятного знаку жертвам Голодомору-геноциду в Полтаві.
Присутні переглянули й новий документальний короткометражний фільм «Повстання проти голоду», що створений за сприяння УІНП в межах просвітницької кампанії до 87-х роковин Голодомору в Україні.
Розповідається про спротив українського селянства під час колективізації 1930-тих років, що став передумовою здійснення геноциду щодо українців сталінським режимом. Найчастіше сценарій цих повстань залежав від дій місцевої влади. Якщо та йшла на поступки — люди розбирали свою худобу, майно та реманент з колгоспних комор і поверталися додому. Коли ж мітинги намагатися розігнати чи залякати, заворушення переростали навіть у збройні протистояння. Жертвами таких сутичок стали сотні радянських активістів та посадовців.
У 1930-му році в Україні було понад 4000 масових виступів, в яких взяли участь мільйон 200 тисяч осіб. Уже в березні 1930-го року в сотнях сіл по Україні, фактично, від кількох днів до кількох тижнів було ліквідовано радянську владу. Такий масовий виступ селянства змусив піти сталінський режим на поступки, дозволивши виходити з колгоспів. Однак, радянська влада посилила економічний тиск на селянство. Для тих, хто відмовлявся вступати в колгосп, встановлювались значно більші податки, штрафи, стягнення. Такі заходи дали свій результат – у 1932 році року понад дві третини українських селянських господарств в Україні були вже в колгоспах. Завдяки цьому Сталін отримав один з інструментів контролю за селянами та зміг здійснити злочин геноциду —Голодомору.
Північно-східний міжрегіональний відділ Українського Інституту Національної Пам’яті
Світлини: Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека
1