Advertisement
Advertisement

Сьогодні встановили три нові інформаційні таблички біля важливих історичних будівель Пирятина.

Нова табличка з’явилася на території лікарні.

З утворенням Полтавської губернії в повітових містах були введені посади земських лікарів, які обслуговували ці повіти. У 1803 році цар Олександр І затвердив проект створення в Лубнах «Богоугодних закладів» на 100 ліжок та приписних лікарень в Хоролі, Пирятині та Переяславі на 10 ліжок кожна. Перший лікар у Пирятин прибув у 1805 році. Прийом проводився в орендованому земством будинку, де одночасно проживала і повивальна бабка. У 1810 році губернським архітектором Михайлом Амвросимовим було побудовано першу лікарню (по вул. Січових Стрільців).

Будівлі земскої лікарні (розташовані на території сучасної лікарні) земством були збудовані на початку 1898 року. Вибір ділянки був зроблений не випадково, адже в тому краю проживало не одне покоління бабок-шептух та повивальниць, і населення звикло їхати в ту частину міста за єврейським цвинтарем, щоб отримати отриманням медичну допомогу.  

Завдяки клопотанням повітового дворянства та коштам земської управи було зведено чотири корпуси на 50 ліжок, а саме: венерологічний корпус (зараз неврологічне відділення), корпус внутрішніх хвороб (зараз інфекційне відділення), заразний барак (зараз дитяче відділення), акушерський та хірургічний корпус (зараз хірургічний корпус).  У тому ж 1898 році було зведено каретну на дві пари коней для надання медичної допомоги по повіту та поліклінічне відділення на 4 кабінети для проведення амбулаторного прийому.

Добудови інших лікарняних споруд були проведені вже пізніше, у 1967 та в кінці 1980 років, та здійснювалися за ініціативи головного лікаря, Заслуженого лікаря України Олександра Лобаса.

Перший головний лікар Пирятинської міської земської лікарні – А. П. Лебов, смотритель Пирятинської земської фельдшерської школи – Максимов, директор школи – лікар Свєтковський.

Земська повітова медицина в 1916 році була представлення таким чином: лікарських дільниць – 8, фельдшерських пунктів – 21, земських аптек – 1, лікарень – 8. Загальна кількість ліжок в лікарнях – 124 (звичайних – 92, заразних – 20, сифілітичних – 12). На одного лікаря припадало 356 квадратних верст і 26 800 жителів.

Ще одна табличка зустрічатиме туристів біля редакції газети “Пирятинські вісті”

Тротуар по вул.Успенській було викладено з цегли місцевого виробництва. Ймовірно, що масштабне будівництво в повітовому місті Пирятині, а також мощення тротуарів, було здійснено до 50-річчя діяльності Пирятинського повітового земства (1914 р.).

У звіті земства за 50 років своєї діяльності (1864 -1914 рр.) зустрічаються такі рядки: «Заведено було декілька десятків бруку у Пирятині, Яготині, Журавці, Калиновому Мості тощо та набруковано під’їзди до залізничних станцій, розташованих на території повіту».

Цікаво, що цегельної справи ще в 1803 році в Полтаві навчали кріпосних селян усієї губернії (серед них і пирятинців) німці-колоністи, яких «виписали» з Поволжя. З того часу цегляні заводи на Полтавщині почали рости, як гриби.

Перша офіційна згадка про цегельний завод в Пирятині датується 1859 роком. Діяв він на багатій запасами якісної глини північній околиці міста. У 1863 році в документах вже згадуються 2 цегельні заводи.

У «Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона» вказано, що в 1896 році в Пирятині налічувалося 8 цегельних заводів. На 1901 рік достеменно відомо про один – власником якого був М.П.Орловський. Налічував 10 робітників.

На 1904 рік в Пирятині вже існувало чотири цегельні заводи, які загалом виробляли 1,2 млн. штук цегли. Два було розташовано – по вул.Цибаня (раніше – Прилуцька), один належав купцю М.І.Супрунову, інший – міщанину Я.В.Москальцю. Ще два по вул.Січових Стрільців (раніше – Лубенська). Власники – козак С.Ф.Торба та міщанин Є.К.Нагорний.

Найвірогідніше, що для мощення тротуарів у центрі міста використовувалася цегла із заводу Пирятинського земства (був розташований на місці заводу, що працював у Пирятині до 1990-х рр.). Цей завод збудовано за ініціативи гласного (депутата) повітового земства Петра Миколайовича Волховського і передано в управління Соборного церковного попечительства. Саме на кошти, зароблені цим заводом, та з цегли, яку він випускав, «збудовано і освячено в 1913 році на горбочку поміж будівлями хлопчачої та дівочої гімназії Миколаївську церкву, то й скрасила вона Пирятин», – пише наш земляк історик Микола Стороженко про собор, названий в народі Новим. Зараз на його місці знаходиться Пирятинський культурно-громадський центр.

Проте є ймовірність, що для ремонту доріг та тротуарів могли використати цеглу Свято-Успенської церкви, збудованої в 1887 року коштом дружини капітана Миргородського полку Тамари Васецької. У кінці 50-х років ХХ ст. церкву було зруйновано.

Ще одна табличка встановлена біля будівлі чоловічої гімназії

Класична чоловіча гімназія збудована коштом пирятинського земства, за  проектом пирятинського повітового архітектора О.В. Хітріна.  В основу архітектурного рішення покладено принцип раціоналізму поєднаний з використанням неокласичних елементів.

Питання необхідності відкриття чоловічої гімназії підіймали на Земському зібранні ще 1902 року. Тоді гласний (депутат) М.В.Стороженко назвав цю ідею «мрією гарячих патріотів». Але в 1906 Земське зібрання вирішило асигнувати кошти на відкриття жіночої гімназії, що в подальшому додало більшої рішучості і активності в боротьбі за відкриття ще й чоловічої.

Тож міська еліта – почесні громадяни, підприємці – бере справу в свої руки. 1 березня 1909 року відбулося зібрання «Товариства для влаштування утримання в Пирятині чоловічої класичної гімназії». Воно налічувало 55 членів, значна частина з них євреї. Товариство оголосило прийом заяв бажаючих навчатися, а також подало оголошення в столичні газети про пошук директора. Вже за кілька тижнів було зібрано  107  заяв на  131  місць. Та дозвіл від Київського навчального округу на відкриття гімназії Товариство отримало лише  22  березня  1912 року. 

Заняття почалися 4 вересня 1912 року. Педагогічний колектив очолив Микола Іванович Тростянський, київський філолог, улюблений вчитель письменника Михайла Булгакова.

Перші  два  роки  гімназія   знаходилася  в  найманому приватному  будинку, а з 1914 року – у власному приміщенні, спорудженому за кошти земства, за адресою Бородінська, 4 (тепер – Європейська).

Чоловіча гімназія мала шість класів з одним підготовчим. На час відкриття в закладі налічувалось 290 юнаків. У 1917 році – 334, з них 75 – діти селян, 76 – козаків, 71 – міщан і цехових, 32 – почесних громадян і купців, 11 – духовенства, 30 – особистих дворян і чиновників, 14 – родових дворян та ін.

Навчання було платним – 60 крб. на рік. При гімназії були учнівські квартири. Утримувався навчальний заклад перший рік за кошти Земства, а з 1913 року держава щорічно виділяла по 27,3 тисячі крб. Плата учнів за навчання становила 14,2 тисячі крб.

Гімназисти вивчали, крім точних і природничих наук, класичні та іноземні мови (грецьку, латину, французьку, німецьку), історію, Закон Божий.

У 1918 році більшовики закрили гімназію.

У кінці 20-х років будівля перейшла до військового відомства.

Під час окупації району фашисти використовували приміщення як госпіталь.

У 1944 році в головному корпусі гімназії проживали американські льотчики, задіяні в спільній радянсько-американській операції «Френтік». Дещо пізніше тут діяла школа снаперів.

У подальшому в будівлях гімназії розташувалися військові підрозділи Чапаєвської дивізії, майже на півстоліття.

З 2004 по 2017 рік у будівлі чоловічої гімназії працювала філія Вищого навчального закладу «Європейський університет»

З 2017 тут базується військова частина А1499.

Нагадаємо, перші таблички почали встановлювати в Пирятині цієї осені. За ініціативи начальника відділу культури і туризму Олени Гуленко в місті почали впроваджувати програму збереження культурної спадщини.

Першу табличку встановили біля Собору Різдва Богородиці

Це діючий православний храм у Пирятині. Зразок пізнього українського бароко. Пам’ятка культури національного значення. Унікальна культова споруда, яка не має аналогів на території Лівобережної України.

Дослідники сперечаються про рік зведення цього храму, швидше за все це др.пол. ХVІІ ст.  Існує версія, що в задумах будівничих це була оборонна козацька споруда або ж сотенна канцелярія. Адже з 1658 року Пирятин – сотенне містечко. Згодом споруду перебудували на церкву. Товщина стін будівлі більше 1,5 м.

Храм був первісно освячений як церква на честь Вознесіння Господнього. Перша згадка про нього в архівних документах, що збереглися, за 1736 рік.

У 1787 році на замовлення і кошти лубенського полкового осавула Андрія Микитовича Ільченка був розширений, добудовано два притвори і переосвячений в церкву Різдва Богородиці.

У 1865 році навколо церкви збудували муровану огорожу. До1930-х років Собор мав два престоли: один в честь Різдва Богородиці, другий Миколая Чудотворця. На початку 1930 років був закритий, у 1933-му перетворений на зерносховище.

У листопаді 1941 на прохання жителів міста німецька окупаційна влада дозволила відновити роботу храму. Це була єдина не сплюндрована  культова споруда у місті, віруючі швидко провели ремонт, і регулярні богослужіння відновилися вже з Великодних свят 1942 року.

У 1961 церкву зачинили і використовували як склад. У1963 собор Різдва Пресвятої Богородиці був узятий під охорону держави як пам’ятка архітектури республіканського значення.   

Але будівля утримувалась в неналежному стані, особливо ж дерев’яні прибудови. Тому Державний комітет РМ УРСР у справах будівництва   ухвалив рішення про проведення реставраційних робіт тільки мурованої частини споруди ХVІІ ст., а добудови демонтували. Сьогодні ми бачимо будівлю церкви такою, якою вона була в XVIIІ столітті.  

У 1970-х роках архітектор В. І. Корнеєва здійснила реставраційні роботи в будівлі. До 1990 року тут містився місцевий історико-краєзнавчий музей. У 1990 році пирятинський собор Різдва Богородиці переданий релігійній громаді (УПЦ МП).

Відомо, що в цьому храмі в ХІХ ст. служили дід та батько Василя Григоровича, мистецтвознавця,  конференц-секретаря Академії мистецтв. Відвідував богослужіння Тарас Шевченко, Опанас Маркович з дружиною Марко Вовчок, академік живопису Аполлон Мокрицький, письменник Євген Гребінка.

Згодом ще одна табличка з’явилася біля центру дитячої та юнацької творчості

Дворянське зібрання чи дворянське депутатське зібрання – виборний орган дворянського самоврядування в Російській імперії, що існував у період між 1766–1917 роками. Дворянські зібрання діяли в намісництвах, губерніях і повітах, відповідно адміністративного поділу державного управління. Маршалок (рос. – предводитель) – виборна посада.

Споруда збудована у кінці ХІХ століття за ініціативи маршалка Пирятинського повітового дворянства, статського радника графа Миколи Морісовича О’Рурка. Він був на цій посаді з 1883 по 1902 рік. Походив Микола О’Рурк із давнього та славетного ірландського роду короля Рурка (Х ст.). Був морським офіцером, на Пирятинщину приїхав капітан-лейтинантом у відставці.

Ось як про історію появи будівлі для повітового зібрання  у своїх спогадах пише сучасник тих подій історик і багаторічний гласний (депутат) Пирятинського повітового земства Микола Стороженко: «У перші роки свого отаманства граф М.М. О’Рурк спромігся зберегти трохи грошей з тих, що були підлеглі отаманові, та попіклувався збудувати невеличкий з цегли будинок на задурно відрізаному з великої земської оселі ґрунтові, щоб у ньому зробити стан для отамана дворянства та його канцелярії. Будинок той уміщав доволі помірну залу, гостьову, їдальню, спальню, канцелярію та кухню. Була при ньому стайня, каретня та льох і збудовано його було у глибині дворища із кругом, а ззаду було посадовлено невеличкий садок. У залі на стінах було поприбивано портрети государів, а у гостьовій невеличкі залізні бляхи з намальованими на них гербами дворянських родів Пирятинщини».

Будинок дворянського зібрання був одним з громадських і культурних центрів міста. Від його входу й аж до сучасної вул. Соборної був великий парк. У середині будівлі висіли 24 герби – всіх дворянських родів Пирятинщини.

З 1919 році тут працював перший повітовий комітет комсомолу та міський молодіжний клуб.

У перші роки після звільнення Пирятина від фашистських загарбників на добудованій до приміщення сцені ставив спектаклі для пирятинців та військовослужбовців, що лікувалися в місцевих госпіталях, професійний театральний колектив. Потім до 1967 року тут знаходився районний будинок культури. З 1967 року будівлю передали піонерії району, у правому крилі розмістилася районна дитяча бібліотека, що працювала там до 2003 року.

 Зараз у будівлі дворянського зібрання працює Пирятинський центр дитячої та юнацької творчості.

Незабаром в місті буде встановлено таблички і біля інших, важливих будівель для громади.

Підписуйся на нас в Telegram та Instagram

Не забудь поділитися цим записом з друзями!

Advertisement
Advertisement
Advertisement

2020-12-03
0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі