Advertisement

Іноді “відкрити очі” означає позбутися звички тягнутися вервечкою за поводирем, який тягнув з собою таких як він сліпців. Що цим хотів сказати Брейгель, – можна вимислювати собі за чашкою кави надвечір. Але звикання до стану закритих очей залишає тебе без тих образів світу, що тільки чекають на доторк твоєї руки, а чи серця. А кольори довкіл! Їх сила, їх спокуса!.. З”явиться предтеча, аби повідомити: все просто поруч, перед тобою!.. Жовта охра Ван Гога вполонює соняхом літа. Живишся променистого кольору полем… Де ми закрили очі? Де той момент? Де та хвилина? Збуваємо власні ландшафти. Я стільки всього не бачив… і речі чекають, такі звичні речі…

Це рядки належать Руслану Поїденчуку (псевдонім – Барков). Літературні читання під відкритим небом на вихідних провела Публічна бібліотека та дискусійний клуб “Логос”. Членами цього клубу є люди, небайдужі до рідної мови, літератури та готові поспілкуватися про актуальні проблеми сучасності. Творчі люди читали власні твори під звуки природи в неймовірній атмосфері. Валерій Оніщенко (Ванька) декламував кілька віршів із нововиданої збірки “На семи вітрах”.

Она уходила тихо и грустно
 Смотрела умными печальными глазами
 Мутными всепроникающими глазами
 Корни выходили из грунта медленно и безвозвратно
 Земля отпускала на время ждала трансформации 
Покадровой змейкой пробегало существование 
Замерли уважительно насекомые 
Подпрыгивала безразличным мячиком фригидная луна.
 Она ни о чём не жалела 
Никого не звала 
Некого было прощать не у кого просить прощения
 Всё было правильно
 Всё было замечательно 
Немного больно и грустно
 Билет зажат в потной ладошке
 Проводница машет из открытого тамбура 
Всё ярче сияет восхитительная дорога
 Всё шире улыбается нежная добрая
 Вечность… … Она последний раз машет мне хвостом И уходит
Руслан Поїденчук

Олена Гуленко прочитала поезію із кількох своїх збірок. Ось рядки, що особливо вразили аудиторію.

У бабці Наді зовсім сиві очі.
Вона готує багато солодощів
І роздає дітям на вулиці.
Вона не образила жодну сусідку. 
Навіть ту, що підливала її вишеньку,
І ту, що повиривала суниці біля паркану. 
Коли весна - вона ставить надворі радіо
І те співає рівно до 21:00. 
О 21 - того ніби ніхто й не мав знати
- Бабця вмикає "Вечірню казочку". 
Три онуки не повернулися до бабусеньки з-під Іловайська. 
Три, що любили солодощі. 
Три, що садили вишеньку. 
Три, що слухали казочку.
І коли хтось стукає, особливо вночі чи рано вранці, - бабця 
Надя миттю біля дверей. 
І коли не стукає... бабуся Надія. 
Олена Гуленко

Подібні літературні читання та обговорення просто неба відтепер будуть частішими.

Приєднуйся до нас в Instagram Facebook Telegram

Advertisement
Advertisement
Advertisement
Advertisement

2021-06-07
0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі